fbpx
Життєві історії
Коли я дізналася правду про батька – пробачила, бо зрозуміла, що потрібно прощати один одного, тому що кожен з нас має право бути щасливим

Мені 20 років. Кілька тижнів тому я дізналася, що всі ці роки мене виховував чужий чоловік, якого я називала татом.
Чи боляче це? Ні.

Я отримувала любов і турботу в дитинстві, а тепер стала усвідомлювати, що десь на цій землі живе мій рідний біологічний батько, якому нецікаве моє життя. Джерело

Спочатку ти замикаєшся в собі, потім розглядаєш себе в дзеркалі, знаходиш родимку на переніссі і фантазуєш, що у твого батька є така ж.

Потім з’являється нeнависть. Я намагалася не думати про нього, робила вигляд, що життя йде свої чергою, як раніше.

Але від себе і своїх думок неможливо сховатися. Я почала шукати йому виправдання, перестала виходити з дому.

Я ображалася на всіх, особливо на маму. Я вінілу її в тому, що всі навколо знали цей великий секрет, а я жила в ілюзіях і обмані.

Ви не повірите, але моя мама сама наполягла на тому, що мені слід зустрітися з біологічним батьком і навіть дала мені його номер.

Читайте також: Мої батьки постаріли. Дуже сильна стаття, яку варто прочитати усім, в кого ще є батьки!

І я подзвонила.

У трубці з’явився приємний, оксамитовий чоловічий голос. Я йому випалила все, і він замовк. Але потім сам запропонував побачитися.

Я чекала цього дня цілий тиждень. І ось він настав.

З самого ранку я відчувала хвилювання у грyдях, як перед страшним іспитом.

Сидячи в кафе я шукала його в кожному перехожому.

І ось до мене підсідає високий зеленоокий чоловік 40 років. Ви не повірите, але ми проговорили більше 3-х годин.

Він пояснив наше довге розставання своєї боягузтвом. Говорив, що був дуже молодий. Що покохав іншу жінку, і до цих пір живе з нею.

Я багато плакала сидячи прямо перед ним. І знаєте, я його пробачила і остаточно це усвідомила, помітивши маленьку родимку на його переніссі.

Тепер ми з ним бачимося кожні вихідні. У нього велика родина і троє дітей. Вони дуже люблять один одного, так само як ми в нашій родині.

Я не можу називати його татом, тому що вважаю свого вітчима рідним. Але найголовніше – я усвідомила, що для того, щоб пробачити когось необов’язково шукати причини.

Деякі люди просто збиваються з шляху, багато хто з нас. Якби мій біологічний батько не покохав іншу жінку, яку я називаю тіткою Наталкою, мама б ніколи не зустріла свою любов.

У мене б не було 2 сестер і 1 брата. Потрібно прощати один одного, тому що кожен з нас зобов’язаний бути щасливим.

Я не вважаю вчинок мого батька шляхетним – кинути сім’ю заради коханої жінки.

Але що з цього є більш моральним: лягати в одне ліжко з тим, кого не любиш і бути нещасним? При цьому роблячи нещасним іншого, чи боротися за щастя, нехай і таким жорстоким шляхом.

У нас немає права судити чуже життя. І знаєте що, я зараз дуже щаслива, і бажаю вам того ж.