fbpx
Життєві історії
Коли я була ще зовсім молодою, то так мріяла вилетіти з батьківського гнізда, бути самостійною. Потім, покинувши батьківський дім, стала мріяти про заміжжя. Одружилися ми з хорошим чоловіком. Вийшовши заміж, мені захотілося дітей. Коли я стала мамою, то спочатку чекала, коли вже діти підуть в садочок, потім в школу, а потім, коли вони нарешті подорослішають. Діти подорослішали, роз’їхалися, побудували свої сім’ї. І ось, ніби як довгоочікувана свобода, але я не помітила, як і наблизилася моя пенсія

Життя інколи таке непередбачуване. Коли ми ще зовсім молоді, то на багато що не звертаємо уваги і абсолютно не цінуємо те, що маємо. Будучи в юному віці ми мріємо швидше вирости і полетіти з батьківського гнізда. Я не виняток. Як і всім, мені хотілося скоріше стати самостійною і почати жити дорослим і цікавим життям. Потім мені стало самотньо і я почала мріяти про швидке та вдале заміжжя. Вийшовши заміж, мені захотілося дітей.

Коли я стала мамою, то спочатку чекала, коли вже діти підуть в садочок, потім в школу, а потім, коли вони нарешті подорослішають. Діти подорослішали, роз’їхалися, побудували свої сім’ї. І ось ніби як довгоочікувана свобода, але я не помітила, як і наблизилася моя пенсія, і свободи стало занадто багато.

Більшу частину свого життя я пропрацювала на посаді заступника директора великого заводу. Я була шанована людина, яку всі поважали. А потім мене пишно і з почестями проводили на пенсію. І настала тиша. Тиша скрізь: мені більше нікуди не потрібно йти, мені більше ніхто не дзвонить. Все те, що ще недавно мені так допікало, суєта, пов’язана з роботою, разом пропало, і моє життя перетворилося на тиху, сумну старість. Тільки тепер, сидячи в порожній квартирі, я усвідомила, як я раніше не цінувала те, що мала.

Тільки я перестала ходити на роботу, так колеги припинили дзвонити і більше не цікавляться моїми справами. У дітей свої справи та турботи, їм зовсім ніколи мене відвідувати. Телевізор перетворився на мого постійного приятеля, хоч хтось поруч говорить, вже не так самотньо в порожній квартирі. А вечорами я дістаю свій старий фотоальбом, переглядаю фотографії і згадую щасливі дні. Я не знаю, як інші пенсіонери справляються з тугою і смутком, але я лише рік на пенсії, а таке враження, що я вмить перетворилася на старезну, нікому непотрібну стару бабусю, хоча в душі я ще молода жінка.

На мої скарги дочка порадила більше виходити в люди і спілкуватися з іншими пенсіонерами. Якось розмовляла з сусідкою, і вона запросила мене на зустріч пенсіонерів в місцевому парку, вони там пісні співають і танцюють. Але мені така ідея припала до душі, я навіть уявити не можу, наскільки це не дуже гарно виглядає – в нашому віці танцювати на очах у всіх.

Нещодавно я розмовляла з двоюрідною сестрою по телефону, так вона собі невеличкий город в селі завела і працює там: огірки та помідори вирощує. Я думала, може на балконі теж помідорів насадити, та все не можу на ринок сходити за розсадою. Одним словом навколо один смуток. Може, хто порадить, як можна радіти життю на пенсії? А молоді пораджу любити і цінувати, те, що маєте: свою роботу та молодість. А то старість підступна штука: підкрадеться, і не помітиш, коли вже і на пенсії опинишся. А на пенсії розваг і радості життя ніяких, сиди та згадуй минулі щасливі дні.

Цінуйте люди зараз свої сім’ї, своїх рідних та близьких, своїх галасливих та неслухняних маленьких діточок. Адже це є справжнє щастя та радість в житті.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – apteka-traw.

facebook