fbpx
Життєві історії
Коли я була малою, мій батько знайшов собі іншу, а мама в цій конкуренції залишилася в тіні. І це не дивно, адже багато років вона сиділа вдома, не дуже стежила за собою, а після народження другої дитини вона вже не була такою стрункою, як колись. Батько пішов з сім’ї, а мамі залишив квартиру. І це було б добре, але вона була взята в кредит. Відтоді ми стали жити зовсім по-іншому. Я шкодувала маму, берегла для неї кожну копійку, але зраду її я пробачити не можу і досі

– Мої мати з батьком розлучилися ще, коли мені було 11 років, а сестрі всього тоді виповнилося 2 роки! – розповідає Олена. – Банальна життєва причина у них була – батько зустрів іншу жінку, порівняння з якою наша мати не витримала. Ну, десь це закономірно було. Моя мама багато років сиділа вдома, ще навіть до народження сестри, не дуже стежила за собою, а після народження другої дитини вона вже не була такою стрункою, як колись. Загалом, мій батько пішов з сім’ї благородно: квартиру залишив матері. Один нюанс лише особливий був: квартира була взята в кредит, яку вони взяли незадовго до розлучення. Само собою зрозуміло, кредит батько теж залишив нам – разом з квартирою.

До 11-ти років життя в Олени було просто чудовим: батько непогано заробляв, відправляв їх з матір’ю щороку відпочивати на море, одягав, догоджав в усьому.

Олена добре вчилася, із задоволенням займалася танцями, показувала значні успіхи, перемагала в конкурсах, з тих щасливих пір у неї залишилися десятки медалей і грамот. Поїздки на змагання, яскраві та цікаві костюми, заняття батьки оплачували, не економили на доньці ніколи.

Олену возили в хорошу гімназію, дарували подарунки типу смартфона або ноутбука, турбувалися добре про неї.

А потім життя раптом в один момент встало з ніг на голову.

– Це був якийсь дуже непростий період для нашої сім’ї! – згадує і зараз зх сумом Олена. – Сестрі два роки, навіть в садочок ще не беруть, кредит платити і платити – це крім того, що нам трьом потрібно було якось жити, харчуватися, одягатися. Аліменти на той час батько не платив. Зараз я розумію, що їх цілком можна було отримувати, просто потрібно було стояти на своєму, оформляти документи, але мати чомусь не стала наполягати «він же квартиру нам залишив», так-так. Мати влаштувалася на роботу, точніше, відразу на декілька робіт, їй не було часу до аліментів, тай розуміля вона, що то будуть суцільні копійки.

– Та вже, крутилася, мабуть, дзигою?

– Ну ще б пак, і я разом з нею. Вона працювала продавцем, офіційно два через два, а фактично – три через один. У вихідні квартири прибирала, по дві завжди брала, ні хвилини не мала вільної, з однієї на іншу швидко бігла, ввечері приходила додому дуже втомленою, навіть їсти не могла. Сестра була повністю на мені. До садочка з нею ще трохи допомагала бабуся з материної сторони, а потім все. Були дні, коли мені мати біля школи передавала дитину і бігла на наступну роботу.

Школу Олені довелося змінити – возити її більше було нікому. Пішла в звичайну, не таку хорошу, поруч з будинком. Та, перша гімназія, була досить сильною та престижною, з біологічним напрямком.

У звичайній школі зате було легко і просто вчитися – відмінні оцінки ставили всім, хто хоч трохи щось робив. Втім, незабаром з’ясувалася зворотна сторона цієї медалі: тих, хто хотів гарно вчитися і отримував завжди хороші оцінки, в класі не дуже любили.

Танці теж довелося залишити, про них більше і мови не йшло. У школі були гуртки та заняття, деякі на ті часи навіть безкоштовні, але коли на них було ходити? Незабаром Олена почала підробляти сама, допомагати своїй матері. Після дев’ятого класу вона, здібна дівчинка з мріями про навчання у хорошому та престижному вищому навчальному закладі, пішла в коледж і потім швиденько працювати влаштувалася.

Зараз Олені двадцять три роки, вона як і раніше живе з матір’ю і збирає на своє житло. Кредит вони виплатили, трохи встали на ноги фінансово, ростять та забезпечують разом сестру школярку.

Вже немає того непростого життя, що в перші роки після розлучення. Однак багато, вважає Олена, в її житті безповоротно втрачено. Дитинство з коляскою в руках постійно, прибирання чужих квартир як допомога матері, велика економія, танці, які довелося покинути, залишена улюблена школа, життя повна недитячих турбот та клопотів – за це Олена довгі роки звинувачувала батька.

– За всі роки жодного разу ніяк не позначився, зовсім не давав знати про себе усі ці роки, – розповідає вона. – Ні на день народження, ні на новий рік, ні до мене, ні до сестри. Ось просто викреслив нас з свого життя, не був він для нас батьком. А тут пів року тому з’явився на горизонті.

– До вас з сестрою, прийшов, чи що?

– Так як би не так! До матері!

З тією іншою жінкою у батька так і нічого не склалося, мати теж все життя одна, їй було просто не до особистого життя. Батько подзвонив їй з приводу якихось старих документів, вона покликала його в гості, спілкуватися все ічастіше.

– А недавно мати нас з сестрою покликала і заявила – вони планують розписатися знову з нашим батьком, – розповідає Олена. – Я була дуже здивована і засмучена водночас. Значить, ростити він нас не хотів, тихенько почекав осторонь, поки ми з матір’ю виплатили кредит – і повернувся. І вона його прийняла. І жити вони будуть в нашій квартирі – як? У нього є своя однокімнатна, але її він буде здавати в оренду, адже потрібні гроші, їм же ще молодшу доньку потрібно на ноги ставити!

Олена тепер вважає, що прийняти назад такого тата в виплачену квартиру – це справжня зрада з боку матері. Мало того, що вона не просила в нього віддати гроші з недопапи аліментів – так вона сама ще й кредит виплатила. І тепер він буде жити в квартирі, виплаченій в тому числі і за гроші Олени самої. Та якби тільки грошима. Важкою роботою мало не з чотирнадцяти років.

Як вважаєте, батьки в даній ситуації винні перед дочкою? Чи повинні вони зважати на думку своєї дитини, адже через багато років хочуть зберегти свою сім’ю!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page