fbpx
Життєві історії
– Їздили на весілля до молодшого брата чоловіка. Ти уявляєш, батьки їм подарували на весілля квартиру! Свекруха прямо на весіллі вручила ключі! Так, це було дуже ефектно. А найбільше, напевно, ми з чоловіком. Я, звичайно, все розумію і за молодих дуже рада. Але якби ти знала, що свекри подарували нам на весілля

Коли вже не сила було жити у свекрухи, Валя з чоловіком вирішили піти з її хати. Коли вибиралися, Феодосія влаштувала істеричну сцену: виривала з рук речі, подала на колінах і голoсила, примовляючи, що її кидають саму пропадати. – А все ти винна! – кричала на Валю. – Влізла у нашу сім’ю і забрала мого сина! Але, як кажуть в народі, бачив Бог і люди, що Валя завжди добре ставилася до свекрухи.

“Не рий комусь ями, бо сам у неї можеш впасти”, – кажуть люди. Феодосія цю народну мудрість ігнорувала. Понад усе вона любила себе, вважаючи, що світ створений лише для задоволення її потреб та втіх. І навіть єдиний її син Ростик був для цієї жінки такою собі іграшкою, щоб звеселяти й розважати у сумні хвилини жіночої самоти. За матеріалами Вісник К

Вона і народила його, можна сказати, на зло своїй матері. Усе своє дитинство мріяла вирватися з її чіпких рук, ладна була втекти будь з ким: кривим, старим, але подалі з осоружного помешкання. Утекти не втекла, проте потайки зустрічалася з викладачем місцевого технікуму, де навчалася. Він був не кривий і не старий – звичайний чоловік, але одружений. Феодосія на те не зважала, крадучи у долі хвилини втіхи, які давaв їй коханий. Та хоч як не ховай, а правда все одно вилізе нагору. Про зовсім не навчальні стосунки викладача з ученицею дізнались усі, бо та чекала дитину. І хоч мати грозилася прогнати з дому, але Феодосія вперлась. Так у неї з’явився Ростик.

Минули роки. Син закінчив школу, відслужив у війську, закінчив місцеве ПТУ. У містечку роботи за спеціальністю не було, тож подався до Португалії. Два роки там працював, заробив трохи грошей і повернувся додому. Купив автомобіля, став таксувати. Нова справа потроху налагоджувалася, Феодосія тішилася сином, потайки вибираючи йому дружину, а собі невістку із заможних містечкових родин, бо скільки ж мав парубкувати – 25 років уже стукнуло!

Мати ще тільки вибирала, а син уже сам дівчину у хату привів: знайомтеся, мовляв, це Валя – моя наречена. Феодосії синова обраниця одразу не сподобалася: мале, худе, в окулярах. А як дізналася, що вона із села та ще й сирота, розкричалася:

– Ти що собі думаєш? Стільки дівчат навколо, а ти вибрав найгіршу! Не хочу її знати!

Та Ростик, крім Валі, ні про кого не хотів чути. Зі скрипом зубів прийняла Феодосія у хату нелюбу невістку. Вже з перших днів життя не склалося: Валя до свекрухи і так, і сяк, а та надметься, мов сич, і не дивиться у її бік. Хіба буркне щось образливе, як Ростика поруч нема.

Невідомо, скільки б тривало у хаті це протистояння, яке свекруха оголосила невістці, якби Валя не поскаржилася чоловікові на поведінку його матері. Ростик і сам помічав, що мати перегинає палку. Вирішили піти на квартиру. Коли вибиралися, Феодосія влаштувала сцену: виривала з рук речі, подала на коліна і голoсила, примовляючи, що її кидають саму пропадати.

– А все ти винна! – кричала на Валю. – Влізла у нашу сім’ю і забрала мого сина!

Три роки не приходила до них Феодосія. Навіть коли Валя внука їй народила. А потім сталася біда: Ростика не стало. Феодосія не змогла теж це пережити, потрапила в лікарню.

Свекруху забрала невістка. Інших родичів у хворої не було.

Валя із сином переселилася до Феодосії і стала її доглядати. Давні обpази забулися. Її вчинок подруги та колеги по роботі не зрозуміли.

– Навіщо ти всунула шию в ярмо? – все казали. – Вона ж тебе колись з хати вижила!

– Вона – рідна та ще і єдина бабуся мого сина. Це мій обов’язок.

– Могла б собі ще знайти чоловіка, а синові батька. Ще ж молода! А з хворою бабою у хаті кому ти потрібна?

– А мені самій, крім Ростика, більше ніхто не потрібен, – відповідала на те.

Місяців три Феодосія зовсім не могла говорити, ледве ковтала їжу, якою її годувала Валя. З очей її котились сльози і щось таке далеке, але рідне було у них, що Валя й сама потім плакала, пригортаючи до себе сина.

А одного дня Феодосія несподівано обізвалася.

– Дочко, прости мені… – були її перші слова у гнітючій тиші кімнати, що занурювалась у вечірній сутінки.

Микола ШМИГІН

Фото ілюстративне з відкритих джерел.

facebook