Ми з моєю однокласницею Іриною живемо в одному місці, але бачимося не часто. А на днях я зустріла її і почула від неї непросту розповідь.
– Вранці я своєму чоловікові кажу – перекинь мені трохи грошей на карту, ну або готівку залиш вдома, якщо є. Планую піти після роботи в магазин сьогодні, холодильник у нас вже порожній, все доїли, що на Різдво було. А він мені, з таким обуренням говорить – а твоя, мовляв, зарплата де? Ти що, вже всі 8 тисяч гривень кудись витратити всього за два тижні? Та з таким обуренням, знаєш, як ніби я “витратила” мільйон! Але ж все на Новий рік, подарунки дітям та рідним, продукти на Різдво я купувала лише за свою зарплату, свої власні гроші.
У Ірини цілком собі проста середньостатистична сім’я в нашому місті: чоловік, двоє дітей семи та п’яти років. З самого початку живуть вони в квартирі, що належить батькам її чоловіка, свого житла в однокласниці не було.
Розподіл обов’язків у сім’ї у них теж цілком собі звичайний: усі домашні справи і діти цілком і повністю на дружині, справедливості ради хочу зазначити, що Ірини все це виконує на відмінно – вона хороша дружина та мати.
З огляду на це Ірина і роботу собі відповідну, щоб підходила їй за графіком, підбирала після декрету, на перше місце ставлячи аж ніяк не заробіток та хороші кар’єрні перспективи, а близьку відстань до дому та можливість без особливих проблем відпрошуватися і брати лікарняні, в разі потреби такої.
– Я, зі зрозумілих причин, працюю зараз не за велику зарплату, звичайно! – продовжила Ірина. – Чистими виходить небагато. Але зате маю можливість займатися будинком то своїми дітьми. Начальство у нас хороше, все розуміє. Мені завжди йдуть на зустріч та поступки, одним словом, хоч заробляю небагато, але роботою своєю я задоволена.
Працює Ірина до чотирьох годин, потім забирає дітей з садочка та групи подовженого дня та йде додому “на другу зміну” – готувати, прати, прибирати і гладити.
– А бюджет у вас загальний в родині? Або як ви грошові питання вирішуєте? Хто платить за комуналку, продукти, покупки? – вирішила уточнити я.
– Так я навіть не знаю, як назвати наш бюджет! – відповіла мені Ірина. – Загальний або який – не зрозуміло. Платить той, у кого картка ближче. Хоча, звичайно, у чоловіка основний дохід, він, зрозуміло. у нас заробляє більше за мене, у мене зарплата 8 тисяч гривень лише. Але ми обоє купуємо продукти, платимо за квартиру, за садочок, за шкільні обіди й гуртки.
“Своїми” грошима Ірина також оплачує і особисті покупки: колготки, помади, перукарні і так далі.
При цьому гроші з обох карт йдуть всі, в нуль, і в кінці місяця кілька днів родина живе за останні копійки. Їсти є що, звичайно, але купують їжу дешеву, під’їдають запаси круп і з великим нетерпінням чекають заповітної есемески про зарахування грошей на їх зарплатну картку.
Чоловіка така ситуація останнім часом засмучує. Жити з двома дітьми і зовсім без відкладених грошей не можна, раз у раз сердиться він. Навіть пенсіонери зі своїх смішних пенсій примудряються щось відкладати, адже мало що там буде завтра, завжди має бути копійка якась в домі.
– Треба не витрачати менше, а заробляти більше! – говорить впевнено Ірина.
Пів року тому чоловік моєї однокласниці знайшов підробіток – ходить на нього два-три рази на тиждень вечорами після основної роботи. Але ось ситуація дивна зовсім виходить – ці гроші в бюджеті зовсім і не відчуваються. Накопичень як не було, так і немає, і більше того – останні пару місяців вони точно так само перед зарплатою сидять на крупах та макаронах, як завжди до того було.
А в цей раз чоловік раптом почав заперечувати Ірині не на жарт.
– Він раптом, несподівано зовсім для мене, вирішив, щоб я звітувала, куди я витрачаю свої гроші! – згадує мені Ірина. – Просить виписку з рахунку показати. Чому я маю це робити? Це моя зарплата, мої власні гроші! Я все до копійки витрачаю на сім’ю та на дітей. Та й сам факт, що з мене просять звіту, м’яко кажучи, неприємний. Ми ж одна сім’я!
А чоловік Ірини, виходить, щиро вважає, що він правий, але як зарадити дружині витрачати менше грошей поки не знає.
Фото ілюстративне.
