fbpx
Життєві історії
Коли всі дізналися, що свій бізнес і гроші Іван Петрович заповів своїй мамі, усі відразу захотіли її забрати до себе. Але бабуся твердо вирішила, що буде жити з нами. Бізнес сина Віра Павлівна переписала на мого чоловіка, а гроші вона поділила порівну між усіма своїми онуками. Тільки ось Олегу і Тетяні вони щастя не принесли

Я довгий час не могла зрозуміти: що ж я роблю не так, чому мама мого чоловіка так погано ставиться до мене? Але потім Тарас, мій чоловік, мені все пояснив: справа не в мені, а в ньому. Просто мама Тараса його не любить. А так як я його дружина, то його мама не злюбила і мене. Якби на моєму місці була якась інша дівчина, то мама Тараса її теж би не злюбила.

Коли Тарас мені розповів про це, то я навіть одразу йому не повірила. У мене були дуже хороші батьки, які мене любили, і тому я не могла зрозуміти: як же рідна мати так може ставитися до своєї дитини?

Як показав час, Тарас нічого не перебільшував на рахунок своєї мами і сестри з братом. У чому ж була справа? А вся справа була в тому, що Тараса свекруха народила, навіть не вийшовши заміж. Просто вона закохалася в чоловіка, а він її обдурив і кинув, коли вона чекала дитину. Всю злість до чоловіка мама Тараса перенесла на ні в чому не винного сина. Так вийшло, що Тарас ще й був сильно схожий на свого батька. Ось мати з дитинства його і не любила.

Правда, потім вона вийшла заміж. І до речі, дуже навіть вдало. У Івана Петровича була ділова жилка, він зміг зайнятися бізнесом і не розорився навіть тоді, коли багато хто став банкрутами. Наталія Василівна народила від Івана Петровича двох дітей – сина і дочку. Сам Іван Петрович дуже добре ставився до Тараса, а ось рідна мати, брат з сестрою постійно обділяли його.

Іван Петрович був дуже хорошим чоловіком і чудовим батьком. Він до Тараса ставився також як і до своїх рідних дітей.

– Мені часто здавалося, що мій вітчим – це мій рідний батько, а ось моя мама постійно ставилася до мене як мачуха, – зізнався мені мій чоловік.

Ми з Тарасом спочатку жили на орендованій квартирі, але ні в кого допомоги не просили. Спілкувалися ми тільки з Іваном Петровичем. А свою свекруху, Олега та Тетяну я бачила всього кілька разів.

Насичений ритм життя Івана Петровича призвів до непоправного – його раптово не стало.

Всіх родичів запросили до нотаріуса.

– А ти навіщо прийшов сюди? – запитала мати у мого чоловіка.

– Не знаю. Мене теж запросили.

Коли нотаріус ознайомив всіх з заповітом Івана Петровича, то свекруха, Олег і Тетяна почали обурюватися:

– Цього не може бути! Він не міг з нами так вчинити! Це не справжній заповіт! Тарасе, ти підкупив нотаріуса!

Виявляється, Іван Петрович залишив своїй дружині розкішний будинок, в якому вони жили. А своїм дітям він подарував по хорошій двокімнатній квартирі.

– Чому ж батько і Тарасу залишив стільки ж, скільки і нам? Адже ми його рідні діти, а Тарас йому ніхто?! – стали обурюватися Тетяна і Олег.

Нотаріус повідомив нам про те, що остання воля Івана Петровича буде оголошена в нараді через пів року. Але опротестувати заповіт у них би не вийде. Про це їм відразу ж повідомив нотаріус: адже все складено згідно із законом.

Ми переїхали жити в квартиру, яку Тарас отримав у спадок від свого вітчима. Вже через тиждень мені подзвонила свекруха і заявила про те, що бабуся – мати Івана Петровича буде жити тепер з нами.

– А ви як думали? Отримали просто так квартиру і все? Відпрацьовуйте тепер! Я не збираюся терпіти цю хвору стару в своєму будинку.

Тарас поїхав за бабусею, а я залишилася вдома – щоб приготувати для неї кімнату.

Віра Павлівна завжди допомагала синові і невістці. Вона виняньчила всіх своїх онуків. А ось тепер, коли постаріла, пережила інсульт, після якого так і змогла оговтатися, стала нікому не потрібною.

До Тараса Віра Павлівна ставилася завжди дуже добре. Після хвороби Вірі Павлівні було важко ходити. Ми з Тарасом почали доглядати за бабусею. Втім, це було не так вже й важко. Вірі Павлівні було дуже прикро, що від неї відмовилися рідні внуки і невістка. Вони навіть їй жодного разу не зателефонували, просто викреслили бабусю зі свого життя і все.

Минуло пів року. Нас запросили для оголошення заповіту Івана Петровича. Коли Тарас приїхав до адвоката разом з Вірою Павлівною, то Олег і Тетяна закричали:

– А її ти навіщо привіз? Вона-то тут навіщо? Адже вона не має ніякого відношення до спадщини!

Вже цілий тиждень брат і сестра чоловіка сперечалися про те, хто ж очолить фірму батька? Але адвокат приголомшив їх, прочитавши заповіт: весь свій бізнес і всі свої гроші Іван Петрович заповів своїй матері. Олег і Тетяна не могли повірити в те, що відбувається. Першою отямилася Тетяна.

– Бабусю! Ти не будеш ти більше у Тараса жити. Він тобі чужий! Будеш тепер жити у мене!

– Чому це раптом? У мене дружина – лікар, раптом що, вона бабусі допомогти зможе! Так що бабуся житиме в мене! – заявив Олег.

– Та ні! Віра Павлівна повернеться жити до мене! – сказала мама чоловіка.

Не знаю, чим би справа закінчилася, якби Віра Павлівна не поставила остаточну крапку:

– Припиніть це неподобство негайно. Я як жила у Тараса, так у нього і буду жити. Мені у нього дуже добре.

Бізнес сина Віра Павлівна переписала на Тараса. Я йому допомагаю. А гроші вона поділила порівну між усіма своїми онуками. Тільки ось Олегу і Тетяні вони щастя не принесли. Брат програв всі гроші А Таня зв’язалася з якимось чоловіком, який обманом забрав у неї всі гроші. Вона встигла від нього народити дитину. Вона навіть залишилася без квартири, яку отримала в спадок від батька. Тепер Тетяна з сином живуть в одному будинку з свекрухою.

А я народила близнюків. Дівчинку ми назвали Вірою – на честь Віри Павлівни. Вона цим дуже пишається. А ще ми купили більшу квартиру: щоб було не тісно. Нам дуже добре всім разом. Кожен отримав те, що заслужив.

Фото ілюстративне – olx.

You cannot copy content of this page