fbpx

Коли все почалося, у нас було дуже неспокійно, адже я живу в Херсоні. В кінці лютого я зібрала свої та дитячі речі і поїхала до мами в село. Там вже жила моя сестра з чоловіком, ніколи не забуду, як вони зустріли мене

Коли все почалося, у нас стало зовсім неспокійно, адже я живу в Херсоні, то в кінці лютого я відразу повернулася жити до своєї мами в село, там вже, правда, давно жила моя рідна сестра зі своїм чоловіком. Я завжди рахувала мамин дім і своїм домом, адже це був дім моїх батьків.

Я думаю, що кожну дитину завжди гріє той факт, що в будь-який час, особливо, коли спіткали неприємності в житті, вона може повернутися в батьківську хату, адже це завжди надійний тил, де можна знайти підтримку і допомогу.

Відколи моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком стали жити з ними, відповідно і господарство, і побут тепер в них були на двох. Згодом тата не стало і чоловік сестри Світлани Петро був єдиним чоловіком в домі, робив усю важку роботу і відповідно відчував себе справжнім господарем в домі, наче повноцінний власник у хаті моїх батьків.

Коли я повернулася жити до мами. Сестра з чоловіком, звісно, не були проти цього, але й не мали особливої радості, бо їм довелося мені виділити окрему кімнату, відповідно, мама жила в одній кімнаті, сестра з чоловіком і двома дітьми в іншій, а я зі своєю донькою в третій, найменшій кімнаті.

Рідні мені нічого не говорять, але я відчуваю, що сестра з чоловіком мені зовсім не раді, ходять якісь хмурні та невеселі.

Мама, звісно, намагається в усьому мені допомогти і підтримати, але мені не комфортно жити в себе вдома. Зараз настала осінь, вже холодно, потрібно палити грубку в хаті, несподівано Петро, попросив мене, щоб я дала гроші на дрова, адже ми всі разом грітися будемо в хаті. Я останні гроші віддала, бо ще тоді не працювала, не влаштувалася на роботу, а квартира, в якій ми жили в Херсоні стоїть порожня, в оренду я її здати не можу, вона там нікому не потрібна, тому я залишилася ні з чим.

Загалом, не знаю, як мені бути. Рідні наче й підтримують мене, ніхто мені нічого в очі не говорить, але я відчуваю напругу, відчуваю, що зайва тут, але йти зараз не маю куди. Хоч бери і їдь за кордон з дитиною.

Зараз я все більше задумуюся про те, щоб поїхати за кордон з дитино, бо в рідному домі мені дуже важко. Та знайомі мої, які зараз за кордоном, телефонують мені і говорять, щоб я не поспішала, а добре зважила все, адже і там важко.

Ось така зараз у мене ситуація, що я переселенка у своєму домі. Не знаю, що робити мені.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page