А я, правду кажучи, дуже заздрю власній рідній сестрі по батькові, – якось сказала мені моя 34-річна знайома Валентина. – Знаю, що це недобре, але нічого не можу вдіяти з цим. Їй зараз лише 26 років, у неї вже повний комплект: квартира хороша, автомобіль, робота, і все у неї від тата. У дитинстві весь світ вона об’їздила з батьками, кожні канікули її кудись везли, щоб вона відпочила і весело їй було. Найприкріше, це те, що на її місці повинна бути я. Але не була, на жаль. І все це через свою рідну маму.
З матір’ю своєю Валентина не спілкується вже досить таки багато років. Ображена на неї вона дуже за те, що та свого часу та не зберегла сім’ю з її рідним татом.
Будучи вже заміжнюю та маючи дитину, мати Валентини випадково зустріла своє перше кохання та не встояла.
Чоловік, тато Валентини, про все дуже швидко дізнався, такого вчинку він своїй дружині не пробачив, зібрав просто свої речі та пішов.
“Перше кохання” матері, побачивши таку справу, що все досить таки серйозно розвивається і сім’я розпадається, теж буквально відразу ж пішов від матері у своє життя, залишивши жінку саму, зруйнувавши її сімейне життя.
Виявилося, що згадати свою яскраву юність – це одне, а брати опіку в житті за жінкою з чужою дитиною – зовсім інша справа. До цього він виявився зовсім не готовий.
– Мати моя вчинила дуже не по-людськи тоді по відношенню до мого рідного тата, – категорично заявляє Валентина. – Не подумала тоді ні про кого зовсім, крім одної себе. Ні про чоловіка, хоча тато дуже хорошою людиною був, якого ось так залишила, ні про мене. У неї була сім’я гарна та повноцінна. І вона її розвалила сім’ю хорошу своїми руками.
Загалом, мама Валентини залишилася одна, а на дворі були непрості дев’яності роки, коли людям жилося дуже непросто, і вони з Валентиною буквально жили лише на одному хлібі та воді – в основному, до речі, на аліменти батька, який довгі роки скромно працював на заводі, а після розлучення раптом, несподівано для всіх, зайнявся бізнесом, відкрив власну справу і справи у нього пішли дуже добре, на подив усіх.
Колишню свою дружину батько так і не вибачив за зраду, спілкуватися з нею відмовлявся категорично. Спілкування з донькою теж поступово зійшло нанівець, хоча гроші батько платив постіно, все, як годиться, але від сім’ї його, після усього цього, відвернуло.
Аліменти, за словами самої Валентини, були досить таки невеликі, але достатні для того, щоб їм не працюючою матір’ю вистачало на досить скромне життя.
Батько не зменшив виплати на аліменти навіть тоді, коли через кілька років одружився вдруге, і в другому шлюбі у нього народилася дочка Людмила.
Але при цьому у Людмили з самого народження було все, що лише можна собі уявити. Поїздки, одяг гарний та дорогий, свій комп’ютер і навіть мобільний телефон – в ті часи це було дуже по-багатому.
Людмила навчалася в кращій гімназії, куди її возив щоранку свій водій на іномарці, займалася тенісом та англійською, жила в будинку з домашньою робітницею і не мала, здається, ніяких обов’язків сама, лише права. Тато дуже любив її і для своєї нової сім’ї був готовий зробити все.
Валентина ж з матір’ю жили “як всі”. На їжу вистачало, на одяг з ринку більш-менш теж, дах над головою якийсь був, але не було ніякого добробуту, розваг, крім телевізора, і вже тим більше поїздок.
– Я справжнє море в перший раз побачила лише в 30 років, уявляєш? – зітхає Валентина. – Наше Чорне море! А у сестри в фейсбуці карта подорожей висить, десятки країн вона вже об’їздила. Океани, Європи, Діснейленди – де вона лише не була, чого тільки не бачила, і все там у неї так шикарно, все по вищому гатунку і все.
При всьому при цьому на батька свого Валентина зовсім не ображається – його, вважає вона, “можна зрозуміти”, адже вона б сама не могла б пробачити такої зради. А ось мати. Валентина про неї навіть говорити не хоче.
– Слухай, але ж матір’ю для тебе вона була не такою ж вже й недоброю. Годувала, любила, ростила, як могла. У тебе, в принципі, було все, що потрібно для життя.
– А могло бути в рази більше і могли б ми не бідувати зовсім, якби не моя власна мати та такий її нехороший вчинок, – сердиться Валентина сама.
Валентина і зараз живе скромно – виплачує кредит. Квартира у неї скромна та маленька, в новобудові на околиці містечка, але навіть вона їй дається нелегко.
Буквально останні копійки вона на той кредит віддає, адже заробляти гроші зараз дуже складно. Попереду ще кілька років борг той за квартиру оплачувати.
– Зараз, звичайно, набагато простіше, ніж на самому початку, – розповідає Валя. – Був час, коли я реально на хлібі і воді сиділа лише заради того, щоб повернути борг за квартиру. Але іншого виходу у мене зовсім не було. Заміж так і не вийшла, дитини у мене немає, не до цього було. Працювала я, одним словом, лише на житло. Тепер уже, напевно, і не народжу, чоловіки хороші теж вже поодружувалися давно.
– Звернулася б ти до рідного тата за допомогою, думаю не відмовив би він тобі, допоміг.
– Як звернутися до нього? “Завдяки” матері, ми тепер з ним практично чужі люди. І тут я приходжу: “Батьку, дай грошей мені на квартиру”, так? З якого дива.
Аліменти батько Валентини платив рівно до вісімнадцяти років, обов’язок в цьому, свій виконав сумлінно, після чого всі зв’язки з родиною остаточно облишив, просто різко в один день.
– Якби мати не зробила б таку помилку свого часу, все зараз було б по-іншому, я б мала зовсім інше життя, – зітхає Валентина.
Але хіба тут мати одна лише винна? Я так не вважаю. Якби батько був хороший, то не відмовився б від дитини, адже вона ні в чому не винна. Батько лише винен, що в Валентини таке важке життя. Хіба ні?
Фото ілюстративне.
