Зараз у нас в Одеській області дуже неспокійно і коли я почула, під час сирен, голосні звуки. Вирішила все, більше з дітьми сидіти не хочу, думала тимчасово поїду в спокійніше місто.
Справа в тому, що маю подружку дитинства, яка в Києві в двокімнатній квартирі живе. Дітей в них немає, не склалося, тому знаю, що мають вільну кімнату, де можу я тимчасово пожити з дітьми.
Моя подруга Віра до нас приїжджала щоліта, у нас приватний будинок, біля моря живемо, вони щороку відпочивали у нас. З чоловіком гостювали по декілька тижнів, і я жодного разу ні гривні не взяла в них за житло. Завжди наготую, напечу, що ми їли – тим і їх пригощала.
Віру я знаю з дитинства, ми в один клас ходили, потім навчалися разом, а коли вийшли заміж, життя розкидало по різних кутках.
Загалом, подзвонила я їй, розповіла, що тривожно, хвилююся за дітей, у нас неспокійно, хочу поїхати в Київ, там зараз спокійніше, заспокою душу і дітки трішки відпочинуть, відволічуться, побачать місто.
Віра сказала:
– Їдь, я буду чекати тебе.
Ми спакували сумки, чоловік залишився вдома з мамою моєю, а ми поїхали.
Приїхали рано, подзвонили. Двері відкрила подруга. Щось стала скаржитися, що ми ще рано, вона ще й не прокинулася толком. Хвилину ми з сумками стояли в порозі, а потім віра сказала, що ми можемо на кухню пройти.
Ми з дітками сіли до столу, втомлені, сонні, голодні. Віра пішла в іншу кімнату, і принесла якийсь записничок. Взяла там листочок і вручила мені, пояснивши, що це телефони волонтерів, вони допомагають переселенцям, дають одяг і їжу і я в любий день та час можу звернутися до них, віра сама їм телефонувала і попередила про нас.
Ми встали, одяглися, подруга з сумками провела нас до дверей. Ми залишилися втомлені і голодні, навіть чаю віра не запропонувала.
Так прикро на душі, я стільки добра їй робила, скільки років у нас вони гостювали, а в такий важкий час навіть печива й чаю моїм дітям пошкодувала.
Зараз сидимо на лавці в парку і не знаю, що мені робити. Йди до волонтерів, чи повертатися додому? Я просто хотіла відпочити з дітьми морально, бо в нас дійсно зараз неспокій, розраховувала погостювати у подруги. Та й звертатися до волонтерів не зручно, адже житло у мене є і грошей трохи, там у людей даху зовсім над головою немає, ні копійки за душею, ні одягу, ні їжі, їм більше допомога потрібна чим нам.
Але й грошей у мене не має, щоб орендувати в Києві хоч на місяць житло, я з собою взяла лише на продукти і знайомих більше не має тут.
Що робити і як бути далі, не можу вирішити зовсім. Не очікувала такого від Віри.
Фото ілюстративне.
