Зі своїм чоловіком я розлучилася давно. Наш син Іванко тоді був ще маленький. Я не можу сказати, що нашого сина я виховувала сама, його батько завжди допомагав нам при потребі, хоча мав свою сім’ю і стосунки у нас були холодні.
Минали роки швидко, наш синок виріс і зібрався одружуватися. У мене грошей, особливо, не було на той час. Весілля нашим дітям зробили мої свати самі. А чоловік мій колишній, батько Івана, подарував йому невеличку квартиру на краю нашого містечка.
У на той час довго була в стаціонарі, залишилася зовсім без грошей, бо витратила геть усе. Я позичила тисячу і це все, що я могла подарувати дітям. Але на весіллі я пообіцяла дітям, що відкладу їм гроші на автомобіль це ц буде подарунок для мене.
Але відтоді минув рік, він був непростим і складним для мене, звісно, я нічого не змогла відкласти, не назбирала я нічого.
Зараз розумію, що з моєї сторони трохи негарно вийшло, не потрібно було обіцяти те, що зробити не зможу. Діти чекають і сподіваються на мене, вірять, що я допоможу купити їм авто, а я не знаю, де маю взяти на нього гроші.
Вже зараз розумію, що синові з невісткою я особливо грошима допомогти не можу, але не знаю як їм сказати про це, адже вони можуть не зрозуміти.
Фото ілюстративне.