fbpx

Коли тата не стало, до нас відразу приїхала його рідна сестра. З його квартири вона стала забирати то постільну білизну, то якийсь чайник, то мікрохвильовку. Татова квартира дісталася у спадок мені, але я не знала, як сказати тітці Наталі, щоб не брала мої речі

Відколи не стало тата мого, минуло 5 років.

Моя власна мама, бабуся, тітка та навіть старші брати, всі були в той момент у відпустках або відрядженнях, у кожного були свої справи та турботи. Ми з чоловіком Дмитром організували самі все, довелося трохи затримати, щоб всі встигли приїхати до нас на той час, і ніхто навіть не запропонував допомогти матеріально, навіть мови такої не було.

Але найбільше за всіх мене здивувала тітка Наталя, татова рідна сестра – вона нічого не робила, навіть не допомагала нічим, лише збирала конверти з грошима від родичів, сама проявила ініціативу, які ті принесли нам, зі словами «ну ми з тобою потім розрахуємося».

А згодом, після цього всього, з’ясувалося, що у мого рідного тата на пенсійному рахунку назбиралася чимала сума. Отримати гроші було досить легко – вони всі лежали на банківській картці, у тата були всі номери і коди були записані в записнику. І тут тітонька Наталя знову наполягла – все потрібно неодмінно віддати їй, так буде надійніше. Мовляв, «потім гарне фото татові поставимо на його горбику, дороге, а ти на щось ще розтратиш? Нехай краще гроші поки будуть у мене, я знаю краще, як мені бути і що мені краще робити».

Йти з батьківськими накопиченнями по магазинах мені в голову не приходило, про таке я навіть й не думала, але покласти їх на рахунок в банку я все-таки хотіла – в майбутньому це могло б послужити доповненням до першого внеску при покупці квартири. Цими грошима я б розпорядилася дуже добре.

Але вся моя родина та бабуся, мама батька і моєї тітки, поставили мене в не дуже гарне становище, що я хочу залишити собі усі гроші. І я практично віддала все татовій сестрі, щоб родина нічого недоброго про мене не говорила. Віддала гроші, отримала обіцянку, що частина піде на фото для тата, а також буде лежати «на випадок, якщо з бабусею щось буде», решту грошей тітка обіцяла, що поверне мені згодом.

Далі – зовсім якось недобре вийшло, як на мене, відвідуючи бабусю в їх спільній з татом квартирі, тітка мала свій ключ від неї, я стала помічати, що потихеньку з татової кімнати почала десь діватися постільна білизна, подушки, ковдри, потім дорогі інструменти. Здавалося б, що це звичайні речі, нічого такого особливого.

Якось раз мій чоловік брав для робіт по дому перфоратор, так бабуся уточнила, що його обов’язково потрібно буде тут же повернути на старе місце, там де він завжди лежав! Але ми хоча б питали, перед тим як чимось скористати, і дійсно потім повертали все на місце, щоб потім ніхто нам нічого не говорив. Тітка Наталя ж все, що хотіла, брала мовчки, а якщо я і намагалася дізнатися – куди і навіщо, відповідала «У мене гості, мені білизни і ковдр не вистачає. А для чого мені все купувати, якщо воно просто так все лежить? Йди і бери».

Минуло відтоді вже 5 років, ніякого нового пам’ятника ніхто не поставив, про гроші розмов немає, про це й слова ніхто не говорить, все татове майно, крім квартири, забрала тітка Наталя. З бабусею я ці питання не обговорювала, вона старенька людина, нічого вона вже не скаже, їй зовсім ні до того, хоча мені прикро досі.

Законну спадщину я отримала, це квартира мого рідного тата, бо її моя тітка просто не змогла забрати, адже по закону вона мала бути моя, хоча тітка Наталя не раз говорила, що ми з нею маємо її поділити. А все інше, що «погано лежало», як то кажуть, вона забрала при першій же гарній нагоді. Ну і, звичайно ж, ми дуже погано зараз з нею спілкуємося, тому що вона на мене ображена за квартиру. Не знаю, чи колись мені татова сестра пробачить його житло.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page