Галина в шлюбі з своїм чоловіком жила 30 років, усі люди гадали, що в них з Михайлом зразкова сім’я, усім їх ставили в приклад.
Михайло – спокійний чоловік, як скеля, відповідальний, надійний, з золотими руками, ось просто казкова мрія, а не чоловік. Усі родичі та друзі постійно говорили, що Галині дуже пощастило в житті з чоловіком, у неї квітуча доля.
Про таких, як Михайло, кажуть “все в дім”. І Галина йому до пари: господиня вона зразкова, завжди чистота скрізь, чудова мати. У шлюбі вони народили і виростили двох дітей. У будинку завжди пахло смачними свіжоспеченими пирогами та борщем, друзі та рідні любили приходити в гості, відзначали свята, компанією їздили на родинні пікніки, весь час щось затівали, не було нудно в їх родині. Загалом, не дивлячись, що мали багато роботи, подружжя було активне в усьому, усі захоплювалися цією сімейною парою.
А закінчилося це сімейне щастя дуже банально, як у багатьох, про це навіть подумати ніхто не міг: Михайло зізнався Тамарі, що зустрів іншу. І справжнє почуття у нього – там, далеко від дому, а не тут. А те, що було у них, це просто по молодості і по звичці, як у багатьох людей таке буває. Справжня щира любов – вона не така, і борщі та пироги в ній – не головне.
Нічого не вдієш, розлучилися і стали жити кожен своїм життям, дружина розуміла, що від неї вже нічого не залежить.
Михайло одружився на своїй Олені, народилася дитина. Злі язики постійно говорили, що Олена – повна протилежність вірній і господарській Тамарі. “І що він у ній знайшов, таку ж золоту дружину мав?” – дивувалися всі. Лінива, порядку ніде в неї немає, зовсім не така хороша, як його колишня дружина Тамара. У будинку все робив лише Михайло: і за дитиною він гарно доглядав, і готував, і посуд мив. Навчився і борщі варити, і млинці пекти, адже на Олену в цьому плані надії було мало. Чоловік вже змирився з цим.
– Тепер, мабуть зрозуміє, що втратив! – говорили подруги Тамарі. – Оцінить, що таке налагоджений побут. Прийде до тебе ще, ось побачиш. Ще буде назад проситися і вибачення в тебе просити щодня.
Але Михайло, як прогнозували знайомі, повертатися до першої дружини Тамари зовсім і не поспішав.
А ось вже через кілька років трапилося щось недобре: Михайло занедужав.
Фахівці тільки опускали очі і знизували плечима, надія залишається тут завжди, поки людина жива. Треба сподіватися. А там, як Бог дасть. Загалом, картина зовсім невесела і прогнози також.
Почалося серйозний і непростий період в житті чоловіка: перебування в стаціонарі дуже багато часу. Олена через кілька тижнів такого життя зібрала дитину і подалася кудись, а куди поїхала чи пішла – ніхто й не знав, а до Михайла в лікарню прийшла Тамара.
Та так і залишилася колишня дружина сиділа поруч з чоловіком, тримала за руку, розмовляла з ним, втішала, приносила з дому в затишних баночках бульйон і смачненький узвар – в загальному, доглядала день за днем і ставила на ноги. Огорнула його таким теплом та добротою, що Михайло повернувся в ті далекі часи, коли був таким молодим і дуже щасливим, у них був затишок вдома, а по хаті бігали маленькі ніжки їхніх діточок.
І, мабуть, завдяки цій турботі сталося диво – Михайлу стало краще, він розквітав на очах.
Видужав, прийшов до Тамари сам – пробач, мовляв, нерозумного такого, прийми назад мене! Сам не знаю, що зі мною сталося, був як в тумані! Тепер все зрозумів, усвідомив. Почнемо спочатку наше сімейне життя, мені так тебе не вистачало.
Тамара гарно подумала і пробачила йому. Зажили як і раніше: дружина пекла пироги і варила компоти, Михайло зробив в кімнатах хороший ремонт, повернули собі коло старих друзів, які із задоволенням потягнулися в гостинний та затишний будинок. Виросли діти, народився у подружжя онук. Всі були просто впевнені, що Михайло ніколи і не згадує про своє захоплення молодості, тим більше, Олени і не було в місті. Про неї і досі ніхто нічого не знав. Життя налагодилося в подружжя.
Тільки одного разу Олена повернулася до своїх батьків в село, які жили недалечко. З двома дітьми – сином Михайла і ще однією дитиною, невідомо де її батько був тепер, та й нікому вже до того діла й не було зовсім. Не в найкращій формі, бліда, злиденна, видно, що жилося їй важко. Подзвонила вона Михайлу сама і сказала, що хоче зустрітися, побачити його.
Михайло зібрався і пішов, здавалося, неохоче до неї, а у Тамари все в той вечір, як ніколи, валилося з рук. І, як виявилося, не дарма – наступного дня Михайло спокійно зібрав знову свою стару торбу, взяв найнеобхідніші пожитки, сказав Тамарі, що він нерозумний чоловік і її не гідний, і пішов до своєї Олени, наче й не було всіх цих щасливих років разом, цієї турботи, та й взагалі – його сім’ї.
Живе з нею, орендують квартиру, виховує свого сина і ще одну дитину Олени від, пече по неділях млинці і не скаржиться. Правда, виглядає не дуже, але може бути, це наслідки перенесеної кілька років тому недуги. Та й роки вже дають про себе знати, адже це не 16 йому давно. Хоча, з іншого боку, поки ще й не старий він..
І всі рідні, друзі, сусіди, які знають цю історію в такому великому подиві. Як же таке могло статися в житті? Ніхто не вірить, що можна ось так підло розплатитися за добре серце хорошої людини. Вона найкращі роки свого життя йому віддала, стільки тепла, любові та турботи дала. А він? На що проміняв? Для чого було повертатися, можливо Тамара ще б знайшла свою долю? Коли був нікому не потрібний – дружина його бавила, як дитину малу. Але для чого, сама не розуміє.
Фото ілюстративне.
