Я дуже хвилювалася за свого єдиного сина, а причиною стало те, що він ніяк не міг знайти собі пару.
Стасу вже минуло 30 років, в роботі він доволі успішний, сам придбав собі двокімнатну квартиру.
Сам на себе заробляв, ще й мені при нагоді допомагав, хоча я завжди і відмовлялася.
Я вже почала хвилюватися, що він так собі нікого і не знайде, адже роки минають, а він постійно в роботі.
Проте одного разу щаслива подія таки сталася, син сказав, що зібрався одружуватися, і приведе додому майбутню наречену.
Я сподівалася на те, що цього разу дівчина виправдає всі мої очікування.
Але була дуже розчарована нашим знайомством, бо виявилося, що наречена мого сина вже розлучена і має дитину від першого шлюбу.
Мене цей факт дуже занепокоїв, але мій син не бачив в цьому жодної проблеми, він мені сказав, що готовий виховувати чужу дитину.
Я намагалася донести до нього, що це неправильно і потрібно думати про власних дітей. Мені теж хочеться власних онуків, але він мене не слухав, сказав, що вже прийняв рішення.
Що я вже тільки не говорила, але мої спроби що-небудь йому пояснити не мали успіху.
Добре, подумала я. Нехай син сам приймає рішення, він уже дорослий.
Але в знак протесту я не пішла до них в РАЦС на урочистості, коли вони розписувалися, і звела спілкування з сином до мінімуму.
А його дружину я взагалі бачити не хотіла, тому сказала сину, щоб приходив до мене в гості один.
І так тривало довший час. Син приходив до мене без дружини.
Я уважно придивлялася до нього, хотіла знайти хоч якесь підтвердження, що він не щасливий в шлюбі, але нічого такого я не бачила.
Настрій у Стаса завжди був чудовий, і вигляд теж, відразу було видно, що вдома про нього дбають.
Коли син з невісткою прожили разом майже три роки, я сама пішла до них в гості. Вирішила, що час мені прийняти невістку, яка виявилася значно кращою, ніж я про неї спочатку подумала.
Я попросила у невістки пробачення, а вона мені сказала, що я не маю за що перед нею вибачатися. Як мама, вона мене навіть трохи розуміє.
Відтоді ми подружилися. Тепер у мене крім сина, є ще й донечка, бо невістку свою я полюбила як рідну.
Боюсь навіть уявити, що би було, якби син тоді мене послухав, він втратив би найкращу в світі дружину.
Я визнала свою помилку, визнала, що була неправа. Діти мене пробачили, і це головне.
Мій син щасливий. А що ще треба матері?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
