Я зробила одну суттєву помилку в своєму житті, а тепер навіть і гадки не маю, як її виправити.
Розповім все, як є. Справа в тому, що ще декілька місяців тому я дуже раділа тоді, думала, що все правильно зробила, а зараз лише пустка на душі залишилася. Розумію, що в усьому винна сама, але не знаю, як зробити так, щоб син вибачив мене.
Я маю єдиного сина, його звати Олег, я розлучилася з його батьком дуже давно, коли йому всього було 3 роки. він зустрів іншу і поїхав з нашого міста. А я зрозуміла, що тепер сама маю дбати про сина, адже від мене залежить його майбутнє.
Я дала синові гарну освіту, весь час лише для нього старалася. А згодом виявилося, що він одружується – дівчина вже чекає дитину. Я була, щиро кажучи, цим дуже незадоволена, думаю мене можна зрозуміти: я покладала на нього великі надії, вони так мало знайомі, і раптом тут таке. Явно дитина це не його. Але він впевнений був, що і є батьком.
Дарина була з звичайної родини, багатодітної сім’ї, вона не подобалася мені ще з першої зустрічі. Хоча вона характер мала спокійний, але зовсім якась така мовчазна, ніколи не заговорить до мене сама. Сиділа з животиком на своєму скромному весіллі, пила один фруктовий сік, дивилася лише на підлогу.
Після одруження Олег з Дариною пішли жити до її батьків, адже невістка відразу зрозуміла – я і справді не хотіла, не мала бажання, щоб було дві господині в будинку, тим більше за нею потрібен постійний догляд та допомога в усьому, бо вона чекає дитя.
Але десь всього через місяць, як тільки дитина народилася, Олег відразу попросився жити до мене зі своєю сім’єю: у сватів велика сім’я, у них самих ще є малі діти, спати дитині Олега не дають.
Я погодилася, адже вибору у мене іншого наче й не було, та й вже звикла, що Дарина моя невістка, розуміла, що вже нічого не вдієш, час не повернеш назад.
Відколи діти переїхали жити до мене – такий почався лад в будиночку, що й не передати, все розкидано, дитя маленьке, а я люблю сама чистоту, люблю, щоб все завжди лежало на місцях. Я цілий день працюю на роботі, приходжу ввечері додому, скрізь брудно, нічого не вимито, не випрано. такого в моїй квартирі ще ніколи не було, я не звикла до цього зовсім.
Спочатку я прибирала мовчки за усіма сама, потім стала висловлювати своє невдоволення і Олегу, і Дарині.
Якось я повернулася з роботи і знову було не прибрано, ще й на роботі проблем було тоді чимало, настрою також не було зовсім, взяла всі брудні речі, які були розкидані по будинку, занесла їх молодим в їхню кімнату і стала говорити, щоб збирали свій одяг і шукали собі окреме житло. Син намагався мене заспокоїти, щось пояснював, але мені все це просто набридло.
Тоді Олег став телефонувати усім своїм рідним та знайомим, вони орендували там собі щось у якоїсь старенької бабусі, поїхали туди від мене вже на наступний день.
Спочатку я раділа дуже всьому: відмила квартиру, повністю її провітрила, все було чистенько. Потім гарненько виспалася за всі вихідні. Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися: як вони влаштувалися там – щоб помиритися, але в свою квартиру думала їх все одно не пускати. Він не відповідав мені, Дарина теж.
А вже через тиждень я сама подзвонила друзям Олега. Вони мені сухо сказали, що все у них нормально, через місяць переїдуть або в гуртожиток чи в окрему орендовану квартиру, та бабуся їм допомагає в усьому. Минув ще місяць, син на мої дзвінки не відповідав. Стала чекати я свого сина біля його роботи, зустріла, Олег мені так само сухо повідомив, що все у них добре, щоб я не хвилювалася за них.
Після того ще один місяць швидко минув. Мені стало так сумно одній. А одного разу я зайшла до Олега на сторінку в соціальній мережі і побачила там фото його сім’ї, де вони усі разом.
Вперше, за багато часу, побачила я свого маленького онука. Живуть в якийсь дуже маленькій кімнаті, але такі вони всі трьох милі, щасливі, посміхаються. Я навіть за невісткою своєю Дариною скучила. На фото була якраз їх сімейна вечеря: Олег з Дариною їдять просту пісну гречку, малюк з пляшкою молока, яблука маленькі на столі. Явно було видно мені, що в них грошей зараз немає.
Після того я сама стала писати синові – мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі – вдома сумно одній, може вони забудуть образи і повернуться до мене, будемо жити разом?! Просила навіть пробачити мене, але марно.
Як же мені повернути до себе їх? Я згодна і на бруд в будинку, і на крики малюка, тільки не на самотність! Цілодобово тільки і думаю про своїх рідних! Ну що мені зробити, щоб вони повернулися?
Зараз я сиджу одна в чистій квартирі, де ніхто мені не заважає, але якась пустка одна.
Фото ілюстративне.
