fbpx
Життєві історії
Коли син з дружиною поїхали від мене на орендовану квартиру до якоїсь бабусі, я так зраділа: відмила квартиру, повністю її провітрила. Потім гарненько виспалася за всі вихідні. Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися як вони влаштувалися – щоб помиритися, але в будинок все одно не пускати. Він не відповідав, Світлана теж. А нещодавно я побачила їх фото, яке мене засмутило. Дуже хочу повернути дітей своїх назад, я вже згодна на бруд у квартирі, але не на самотність на старості років. А вони й знати тепер мене не хочуть

Я відчуває себе зараз такою нерозумною жінкою, що й годі сказати. Сиджу, сумую – не знаю, як змінити зараз обстановку, що склалася в моїй родині, яку я, власними руками розвалила.

Ще якісь два місяці тому я раділа, руки потирала, думала, що все правильно зробила, а зараз лише смуток один. І за свою поведінку соромно, і вибачення у сина не вимолити мені ніяк. Загалом, почну все спочатку.

Син у мене один, Дмитро, я розлучилася з його батьком, коли йому всього було 5 років. Батько знайшов собі іншу і поїхав з нашого міста. Ще якийсь час я жила у цивільному шлюбі з одним чоловіком, але мабуть він не захотів такого життя: на правах господині будинку я постійно йому вказувала, що він у мене живе, і що йому треба робити. В кінцевому підсумку цей чоловік теж пішов від мене. Щиро кажучи, я не дуже горювала з цього приводу – мені потрібно було сина ростити, дати йому добру освіту, так що не до любові було.

Але у сина особливого бажання до навчання не спостерігалося. Відучився в коледжі на автомеханіка, послужив в армії, а потім навіть не поспішав влаштовуватися на роботу: відпочивав після служби, гуляв, насолоджувався своїм молодим життям.

А потім, несподівано для мене, він почав шукати собі роботу за фахом, причому сам. Що трапилося? Виявилося, що він одружується – дівчина його вже чекає дитину. Я була цим дуже незадоволена, якщо чесно: без року тиждень гуляє з цією дівчиною, і раптом тут таке. Явно дитина це не його. Але він впевнений був, що це його дитя.

Світлана мені відразу не дуже сподобалася – видно, що з дуже простої сім’ї вона родом, причому багатодітної, сама якась така мовчазна, ніколи не заговорить до мене. Сиділа з животиком на своєму скромному весіллі, пила сік, дивилася в землю.

Спочатку син з Світланою пішли жити до сватів, адже невістка боялася мене – я і справді не хотіла, щоб було дві господині в будинку, тим більше за нею потрібен постійний догляд, бо вона чекає дитя. Але через місяць, як тільки дитина народилася, син відразу попросився до мене зі своїми дітьми: у сватів малі діти, спати дитині не дають.

Я пустила їх до себе, хоча дуже цього не хотіла. І майже відразу ж пошкодувала: такий почався лад в будиночку, що й не передати, все розкидано, дитя мале, а я люблю сама чистоту. Я цілий день на роботі, приходжу додому, скрізь бруд, нічого не вимито, не випрано.

Спочатку я прибирала мовчки, потім стала висловлювати своє невдоволення.

Одного дня я знову прийшла додому знову в бруд, ще й на роботі проблеми були тоді якраз, настрою не було, взяла всі брудні речі, розкидані по будинку, кинула їх молодим в кімнату і стала говорити, щоб збирали одяг і йшли з дому протягом 24 годин. Син намагався мене заспокоїти, але я не заспокоювалася. Син обдзвонив друзів, вони орендували там собі щось у якоїсь жалісливої бабусі, поїхали на наступний день.

Спочатку я раділа: відмила квартиру, повністю її провітрила. Потім гарненько виспалася за всі вихідні. Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися: як вони влаштувалися – щоб помиритися, але в будинок все одно не пускати. Він не відповідав, невістка теж. Через тиждень подзвонила друзям сина. Вони мені сухо сказали, що все у них нормально, через місяць переїдуть або в гуртожиток чи в окрему орендовану квартиру. Пройшов ще місяць, син на дзвінки не відповідав. Стала виловлювати його у роботи, зустріла, син так само сухо сказав, що все у них добре, щоб я не хвилювалася за них.

Пішов ось ще місяць. Стало неймовірно сумно. Бачу в соцмережах якісь фото молодих, свого внука маленького. Живуть в якийсь крихітній кімнаті, але такі всі милі, посміхаються. Я навіть за невісткою скучила. На фото сімейна вечеря: син з невісткою їдять просту гречку, малюк з пляшкою молока, яблука на столі. Явно грошей немає. Стала писати синові – мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі – вдома сумно одній, може вони забудуть образи і повернутися?! Просила навіть пробачити мене, але марно.

Як же мені забрати до себе їх? Я згодна і на бруд в будинку, і на крики малюка, тільки не на самотність! Цілодобово тільки і думаю про своїх рідних! Ну що мені зробити, щоб вони повернулися? Дайте пораду, будь ласка!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page