fbpx

Коли син вперше привів майбутню невістку додому, вона мені здалася набагато старшою за сина, хоча різниця між ними була всього три роки. От я йому це на кухні і сказала, а вона це випадково почула. Тепер вже багато років невістка не спілкується зі мною, каже, що не може мені пробачити того, що я тоді про неї сказала

Вчора я пішла в супермаркет, щоб купити продукти, взяла все необхідне, розрахувалася на касі і вже хотіла виходити, але тут я побачила жінку років шістдесяти на милицях, в якої в руках був великий пакет з продуктами. «Невже нікому в магазин сходити, що жінка в такому стані мусить виходити з дому», – подумала я собі і запропонувала їй допомогу.

Жінка з вдячністю подивилася на мене: – Спасибі вам велике, вірно говорять, що світ не без добрих людей. Жінка була симпатичною, з приємними рисами обличчя, але дуже сумними очима. Здавалося, вона от-от заплаче.

– Та не турбуйтеся ви так, – кажу їй, щоб підбадьорити, – я можу вас і до будинку провести.

– Ой, що ви, не треба, я ось тут поряд живу, – сказала жінка на милицях, – мені головне дорогу перейти. А то важко поки пересуватися. Коли ми вийшли з нею на тротуар, то я не витримала і запитала:

– Що ж Ви сама в такому стані з дому виходите? Невже, нікому в магазин сходити?

Жінка знову подивилася на мене, спробувала посміхнутися, але замість посмішки знову з’явилися сльози в очах. – Син у мене в сусідньому місті живе – тридцять кілометрів звідси.

– Але це ж недалеко? Хоча б два рази на тиждень можна приїжджати.

– Ніколи йому, – відповіла жінка, – працює, та й невістка не пускає.

– До рідної матері не пускає? Як таке взагалі можливо?

– Відкритих непорозумінь між нами немає, але ось не любить вона мене. Десять років з моїм сином живе і десять років ставиться до мене, як до ворога.

– Може, ви її чимось образили? – поцікавилася я.

– Ось скільки вони живуть, ніколи я їй слова поганого не сказала. Тільки один-єдиний раз через необережність сказала свою думку синові, а невістка почула. Було це, коли він привів її до мене додому знайомитися. Побачила я її і злякалася: здалася вона мені років на десять старшою за сина. Дуже сильно очі були нафарбовані і брови, колір волосся якийсь ненатуральний. Ну, це добре, її справа, як їй фарбуватися. Просто поруч з моїм сином, який завжди молодо виглядав, виглядала майбутня невістка, як тітонька.

Пішла я на кухню посуд мити, а син слідом, запитує мене: «Ну як мамо, сподобалася тобі Христина?». А я не стрималася і кажу синові: «Якась застара вона для тебе, синку».

А невістка, хоч і в кімнаті була, почула це слово і розсердилася за це на мене на все життя. По суті, вона всього лише на три роки старша за сина, але мені тоді здалося, що набагато більше.

Одружилися вони. Я до невістки з добром, з любов’ю та ласкою, а вона губи на мене дує. Що не спитаю, все їй не так. В гості до мене рідко приїжджають. Сина майже не пускає, внучку рідко бачу.

– А ви не пробували з нею поговорити? – запитала я.

– Пробувала. Навіть цього року на Різдво до себе запрошувала, але вона знову відмовилася. Каже, що запам’ятала вона, як я колись сказала на неї: «Застара». «Ось, каже, отримуйте тепер, що заслужили».

Жінка на милицях дуже розчулилася, а потім не поспішаючи пішла додому. Я стояла, дивилася їй услід і думала: і як наш світ ще тримається, якщо ми готові через одне слово все життя людину не любити – свою свекруху, яка народила і виростила сина, твого майбутнього чоловіка.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page