Леся додому приїхала не з власної волі – сусіди зателефонували їй в Італію, і повідомили, що чоловік її дуже погано себе почуває.
Вона ще думала, чи їхати, адже чоловік він їй був хіба що по паспорту, адже вони вже 18 років живуть нарізно, не розлучилася з ним лише тому, що не мала такої нагальної потреби. Діти давно виросли, роз’їхалися хто куди, а вони з Степаном стали жити кожен своїм життям, вона в Італії, а він залишився в їхній квартирі.
Лесі всього 57 років, але коли глянеш на неї, то здається, що всі 70. Вона і сама бачить, що виглядає старше своїх років, але розуміє, що то роки важкої праці не минули для неї безслідно. Спочатку вона біля батьків гарувала, бо була старшою дитиною в багатодітній сім’ї, потім заміж вийшла, трьох дітей народила, і треба було їх забезпечити хоча б найнеобхіднішим.
З Степаном стосунки завжди були складними. Він одружився з нею лише через те, що вона вже дитину чекала, і Леся про це знала, проте вірила, що в сімейному житті все зміниться.
Та змінювати свої звички чоловік не поспішав, часто йшов в загули, і не приховував своїх зрад, але Леся все терпіла, бо думала, що дітям батько потрібен.
Батьком, до речі, Степан був непоганим, він добре ставився до дітей, а особливо любив сина, хоча і донечок теж ніколи не ображав.
Діти, коли підросли, самі зрозуміли, що недобре батько чинить, коли вдома не ночує по кілька днів, питали навіть Лесю, чого вона це терпить, але не знала жінка, що має дітям своїм на це відповісти.
Але коли син, який був наймолодшою дитиною в сім’ї, школу закінчив, а Степан черговий раз загуляв, не витримала Леся, зібралася, і поїхала за кордон – в Італію на заробітки.
Степан тоді її не зупиняв, навпаки – радів, що тепер йому легше буде жити так, як він сам хоче, адже діти виросли і роз’їхалися вчитися хто куди, а дружина добровільно поїхала за кордон. Нарешті у нього почалося те життя, про яке він багато років мріяв.
Так і жили – кожен сам для себе, лише на весіллі у дітей трималися Степан і Леся про людське око разом, наче, у них все добре, хоча люди чудово знали про походеньки Степана.
Усім трьом дітям за свої заробітчанські гроші Леся допомогла з житлом: одна донька захотіла будинок будувати, мама їй дала гроші, а іншій доньці і сину купила по квартирі, так вони самі побажали.
Але живуть діти по різних містах, де вчилися, там і залишилися. Тому тепер, коли батько раптово зліг, і після iнсульту навіть не встає, ніхто з дітей ні до нього приїхати не може, ні до себе забрати теж.
Крім Лесі у Степана нікого не залишилося. Стали родичі їй телефонувати, щоб вона поверталася додому, адже треба комусь чоловіка доглядати.
Степан дуже зрадів, коли побачив Лесю.
– Ти ж не залишиш мене, правда? – благально запитав він.
Леся нічого не відповіла, бо сама ще не знала, як правильно вчинити. Адже чисто по-людськи вона б мала залишитися, і подбати про свого чоловіка. Але вона все життя те і робить, що дбає про когось. А хто про неї подбає? Вона ж якраз збиралася ще трохи попрацювати в Італії, щоб собі на квартиру заробити, адже всі зароблені гроші вона на дітей витратила, собі ще нічого не відклала.
А зараз що? Яке рішення прийняти?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
