Галина Миколаївна часто любила повторювати, що її життя — це храм, збудований на руїнах зради.
Коли чоловік, дізнавшись про те, що вона чекає дитину, просто зібрав речі та пішов у невідомість, світ навколо неї розлетівся на дрібні друзки.
Тоді, молода і налякана, вона дала собі клятву: її дитина ніколи не відчує браку любові.
Вона стане для сина і матір’ю, і батьком, і цілим світом.
Артем народився холодного листопадового ранку, і з тієї хвилини він став центром її всесвіту.
Галина працювала на двох роботах, відмовляла собі в новому одрязі та відпочинку, аби тільки в сина було все найкраще.
Він ріс в атмосфері абсолютного обожання. Галина Миколаївна пишалася тим, як швидко він мужніє, як легко йому дається навчання.
Вона бачила в ньому не просто сина, а ідеального чоловіка, якого сама собі «виховала».
— Ти — моя єдина опора, — шепотіла вона йому вечорами, коли він ще був підлітком. — Ми з тобою — одна команда проти всього світу.
Час летів неблаганно.
Артем закінчив університет, знайшов престижну роботу в архітектурному бюро.
Галина вже малювала в уяві їхнє спокійне спільне майбутнє, але в один день Артем привів у дім Вікторію.
З першої хвилини, коли ця дівчина переступила поріг їхньої квартири, Галина Миколаївна відчула холодний подих тривоги.
Вікторія була надто впевненою, надто яскравою і, на думку Галини, абсолютно непридатною для сімейного затишку.
Коли син оголосив про весілля, серце матері стиснулося.
Вона бачила в невістці не партнерку для сина, а хижачку, що прийшла зруйнувати їхній ідеальний мікросвіт.
Молодята оселилися в Галини.
Спочатку вона сприйняла це як особисту поразку, але згодом у її голові визрів план.
«Якщо вона житиме під моїм наглядом, Артем швидше зрозуміє, яку фатальну помилку він зробив», — думала жінка, готуючи сніданок на трьох.
Побут став полем битви.
Вікторія, яка виросла в сучасній родині, де цінували особистий простір, не поспішала ставати до плити.
Вона вважала за краще замовити доставку їжі або піти в кафе після роботи.
Для Галини Миколаївни, яка все життя звикла працювати до сьомого поту, це було неприпустимо.
— У нашому домі жінки завжди готували самі, — зауважила Галина одного вечора, коли Вікторія просто сіла читати книгу після робочого дня.
— Галино Миколаївно, я теж працюю по десять годин. У мене немає сил стояти біля плити, — спокійно відповіла невістка.
Але мати не здавалася. Вона демонстративно прибирала квартиру, коли Вікторія була вдома, гучно грюкаючи відром.
Вона готувала складні вечері, а потім зітхала про те, як важко їй, працюючій жінці, тягнути на собі весь дім.
Артем опинився між двох вогнів.
Він бачив втомлену матір і незадоволену дружину.
Вісім місяців Галина Миколаївна вела свою «тиху неприязнь».
Вона не влаштовувала скандалів, ні. Вона діяла тонше.
Щовечора, коли Вікторії не було поруч, вона починала розмови з сином.
— Артемчику, ти подивися, як вона витрачає твої гроші. Нові сукні щотижня, а в холодильнику порожньо, якби не я. Хіба про таку дружину ти мріяв? Я ж хочу тобі добра. Подивися, вона навіть пил не витерла у вашій кімнаті за місяць. Хіба це господиня?
Вона нагадувала йому, як важко їй було піднімати його на ноги, як вона нічого не отримувала задарма.
Порівняння завжди було не на користь Вікторії.
Мати майстерно підсвічувала кожну дрібну помилку невістки, перетворюючи її на величезну ваду.
Артем почав здаватися. Його колись закохані очі наповнювалися роздратуванням.
Він почав висувати Вікторії претензії, які слово в слово повторювали слова матері.
Конфлікти стали щоденними.
Останньою краплею став випадок, коли Вікторія запропонувала Артему зняти окреме житло.
Галина Миколаївна, почувши це через напівзачинені двері, влаштувала серйозну суперечку.
— Ти хочеш покинути матір заради цієї жінки? — плакала вона, тримаючись за серце. — Вона хоче розлучити нас, щоб остаточно тобою керувати!
За місяць, після усіх цих перепетій, Артем подав на розлучення.
Вікторія пішла, забравши лише свої речі та залишивши по собі дзвінку порожнечу.
Галина Миколаївна тріумфувала.
Вона нарешті повернула свого «найкращого чоловіка» назад.
Квартира знову належала тільки їм. Вона приготувала його улюблені відбивні та чекала на вечір спокою.
Але спокій не прийшов.
Артем змінився.
Він більше не посміхався, повертаючись з роботи.
Він став мовчазним, замкненим і холодним.
Вечері тепер проходили в гнітючій тиші.
— Сину, чому ти такий похмурий? Ми ж тепер знову самі, як раніше, — намагалася заговорити Галина.
— Як раніше вже не буде, мамо, — різко відповів Артем. — Ти хотіла, щоб я побачив «істину»? Я її побачив. Я побачив, що ти зруйнувала моє кохання, бо не витерпіла поруч іншу жінку. Ти перемогла, але тепер ти живеш з людиною, яка зовсім байдужа для тебе.
Галина Миколаївна була приголомшена.
Вона не розуміла, як він може її звинувачувати.
Адже вона рятувала його від ледачої дружини!
Хіба вона винна, що він обрав не ту?
Син почав затримуватися на роботі допізна. Він більше не ділився з нею планами, не питав поради.
Він став чужим у власному домі.
Галина сиділа на ідеально чистій кухні, де все було прибрано і наготовано, і раптом усвідомила: вона виграла в невістки, але назавжди програла битву за серце сина.
Але чи винна мати в чомусь? Хіба щось не вірно зробила вона?
Фото ілюстративне.
