fbpx

Коли син мене з невісткою познайомив, вона дуже не сподобалася мені, та я мовчала, бо добре знала, що слухати він не буде мене. А вже після одруження, вони стали жити зі мною. Прожили ми разом лише місяць і згодом невістка запитала чи в мене ще дача є

Вже сьогодні просто зазираючи у своє минуле я не бачу радості в своєму житті.

Зараз я навіть не знаю вже, до кого звернутися зі своїм душевним смутком, тому пишу вам сюди, нехай читачі зроблять висновки і не повторять моїх помилок. І, можливо, хтось підкаже мені чи ще щось можна змінити.

А почалася ця історія кілька років тому – син мій Євген надумав одружитися.

Мою думку враховано не було, на жаль – привів додому дівчину, сказав, що це його наречена.

Майбутня невістка мені відразу не сподобалася, вела себе зарозуміло, до мене практично не зверталася зовсім, якось ніби ігнорувала вона мене.

Вона поводила себе так, наче мене й не було поряд, або моя присутність зовсім не має ніякого значення для неї.

Син мій теж швидко змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги, а після одруження з тією жінкою у відповідь на мої розмови буркне щось собі під ніс, в кращому випадку, і на тому все, що я чула від нього. Я, щиро кажучи, зовсім його не впізнаю.

Весілля справили ми зовсім не гірше, ніж у людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років.

Чоловіка давно у мене немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, потім підшукають квартиру, щоб самостійно проживати.

Та пішли від мене син з невісткою всього лише через місяць – дружина мого сина заявила, що жити зі мною не хоче, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала за всіма.

Прожили мій син зі своєю дружиною рік на орендованій квартирі окремо від мене, а потім почали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось куточка свого у них немає – відкладених з весілля грошей і трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало.

Я вже немолода жінка, недуги обсіли, пенсії ледве-ледве самій вистачає на життя, але намагаюся відкласти хоч трохи, щоб допомогти синові.

Онуків я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років, послухати дитячі голоси в порожньому та похмурому будинку, я прямо жила лише мріями цими.

Були якось син з невісткою в гостях, почали натякати на продаж моєї дачі – що саме такої суми, яку вийде за неї отримати, не вистачає їм щоб купити квартиру.

Дача у нас досить таки велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничій ділянці біля лісу, поряд з невеличким озером.

Я там щоліта проводжу весь свій час, городик висаджую, сад хороший біля будинку, йому вже багато років, дерева дають дуже гарні та рясні плоди.

Свої овочі у мене постійно, консервація власна – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти, маю все своє, домашнє, а купую лише найнеобхідніше, так і копійку якусь можу відкласти.

Про продаж дачі я навіть думати боялася, адже це єдине, що залишилося, як спогад про мого коханого чоловіка, який він мені залишив після себе.

Не погоджувалася я продати її, але дружина мого сина таки надала єдиний аргумент – народжувати не буде, поки не з’явиться своя квартира. Посперечалися ми тоді навіть, майже місяць не дзвонили мені і не приїжджали.

Думала я, думала, поплакала, подумала, зрозуміла, що вибору в мене немає більше, і зважилася – продам, нехай молодим буде добре.

Приїхали син з дружиною до мене в той же день, коли повідомила їм про своє рішення.

І невістка добра така була, і син спілкувався зі мною, як колись у старі добрі часи, наче між нами не було й непорозумінь ніяких.

Самі продаж організували, покупця так швидко за три дні знайшли. Грошей я навіть не побачила, ні копійки не взяла.

Згодом діти і простору квартиру купили, а мене навіть на новосілля не запросили. Дзвінки від них припинилися зовсім, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки «Так» або «Ні», ось і все наше спілкування з ними.

Коли я таки наважилася і запитала про онуків своїх, невістка навіть засміялася – типу, молода ще вона дуже зараз, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно спершу і пожити в своє задоволення.

Сиджу тепер сама та й плачу – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків. Ось порадьте – що мені тепер робити? Як повернути прихильність єдиних рідних людей?

Я не розумію, чим я могла завинити перед ними, коли все робила для них, все віддала, що мала. А ще старість попереду, а у мене за душею ні копійки немає, а життя зараз таке важке.

Я старалася для свого сина, як могла, та й невістку ніколи не образила. Чому вони від мене відвернулися? В чому моя вина?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page