Коли свекруха вийшла з квартири, я помітила, що вона забула у нас свій гаманець, і вирішила її наздогнати, щоб віддати. Мені пощастило, бо мама чоловіка відійшла недалеко, і стала говорити з якоюсь жіночкою. Мене вона не бачила, бо стояла до мене спиною. Я підходила ближче, і мимоволі почула їхню розмову, зрозуміла, що мені зараз буде неприємно, і зупинилася. Свекруха розповідала своїй знайомій, яка я погана невістка, нічого без неї зробити не можу, тому вона мусить до мене щодня ходити як на роботу. Але ж їй за це не платять! – Сваха моя в Італії стільки років сидить, а мені хоча б каву подарувала, за те, що я і її роботу роблю! – обурювалася моя свекруха. Я вирішила, що з мене досить, і пішла до них

Після нашого з чоловіком весілля, я свідомо намагалася уникати спілкування з його мамою, бо бачила, що я їй не подобаюся. Щоправда, вона старанно намагалася це приховувати, і перед усіма грала роль турботливої свекрухи.

Але мене не проведеш, і тому я була обережною. З свекрухою ми не перетиналися, адже мені батьки купили квартиру, і після весілля ми з Ігорем пішли жити в новобудову.

Моя мама заробітчанка, працює в Італії, і я у неї єдина дитина, то ж із зрозумілих причин вона старається для мене, і ніколи ні в чому мені не відмовляє. Ще до весілля квартиру купила, а тепер збирає гроші, щоб купити нам з чоловіком автомобіль. І я їй за це дуже вдячна.

Перший час свекруха в наше життя не втручалася, і мене це влаштовувало. Чоловік щотижня сам ходив до своєї мами, а я зустрічалася з нею по великих святах.

Так тривало доти, поки я не народила двійню. Рік тому я стала щасливою матір’ю двох прекрасних синочків.

Чоловік весь час на роботі, мама моя поки-що ще не може приїхати з Італії, бо має там гарну роботу, а мені самій важко з двома малюками.

Ми вже хотіли шукати няню, але раптом свекруха сама зголосилася нам допомагати, сказала, що вона щодня буде приходити до мене, і допомагатиме мені з дітками, мовляв, це ж і її рідні внуки також, і це буде її вклад, як бабусі.

На цю пропозицію я не дуже хотіла приставати, але у мене не було іншого вибору.

Стала свекруха щодня до мене приходити, і справді, її підтримка і допомога була суттєвою, вона все вміла зробити, часто і мене корисних речей вчила, без неї я б точно не справилася.

Ми з свекрухою навіть подружилися, коли діти спали, ми йшли на кухню, пили чай, розмовляли, і я зрозуміла, що не така вона вже і погана, як мені здавалося.

Але одного разу свекруха, як завжди, побула у мене до 6 години вечора, поки мій чоловік не прийшов, і стала збиратися додому.

Коли свекруха вийшла з квартири, я помітила, що вона забула у нас свій гаманець, і вирішила її наздогнати, щоб віддати.

Мені пощастило, бо мама чоловіка відійшла недалеко, і стала говорити з якоюсь жіночкою. Мене вона не бачила, бо стояла до мене спиною.

Я підходила ближче, і мимоволі почула їхню розмову, зрозуміла, що мені зараз буде неприємно, і зупинилася. Свекруха розповідала своїй знайомій, яка я погана невістка, нічого без неї зробити не можу, тому вона мусить до мене щодня ходити як на роботу. Але ж їй за це не платять!

– Сваха моя в Італії стільки років сидить, а мені хоча б каву подарувала, за те, що я і її роботу роблю! – обурювалася моя свекруха.

Я вирішила, що з мене досить, і пішла до них.

– Мамо! – кажу. – Ви!… гаманець у нас забули… Дякую Вам за все!

Сама не знаю, чому я саме ці слова сказала, адже хотіла я висловити їй зовсім інше.

Але потім собі подумала – і що кращого я зроблю, коли посварюся з свекрухою? Ламати – не будувати! Адже вона і справді зараз мені дуже допомагає.

На наступний ранок прийшла до нас свекруха знову, я зробила їй каву, діти ще спали. В мені боролися дві емоції: я хотіла їй все висказати, але з іншої сторони, я себе заспокоювала, що не варто цього робити.

Той день ми провели як зазвичай, я все ж, знайшла в собі сили не починати сварку, а ближче до обіду, за домашніми клопотами, я і забула про все.

Коли мама чоловіка стала збиратися додому, я приготувала їй повну сумку італійських продуктів, дала не лише каву, а й макарони, сир, олію. Я навіть не думала, що свекруха так всьому цьому втішиться. Просто я швидше не давала їй нічого не тому, що мені було шкода, а тому, що я просто не додумалась до цього.

І знаєте, та щира радість, яку я побачила в очах своєї свекрухи, мене надихнула. І справа навіть не в тих продуктах, які я їй дала. Справа в тому, що мама чоловіка відчула, що її цінують, і що про неї також турбуються.

P.S. Робімо більше добрих справ, піклуймося одне про одного, даруймо один одному любов і турботу. Бережімо мир в наших родинах, молімося за мир в Україні!

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page