Мої свекри жили весь час в невеличкому містечку далеко від нас з чоловіком, а ми з Олегом мешкали в столиці, у нас з чоловіком двокімнатна квартира.
Є у нас Олегом донька, Світланці нашій зараз 13 років виповнилося, вона живе окремо в своїй кімнаті.
Як тільки ми одружилися, від свекрів моїх не мали зовсім ніякої допомоги, на жаль, вони до нас не їздили ніколи, а ми до них приїжджали лише на великі свята, адже батьки чоловіка самі нас запрошували на свята.
А коли ми приходили з малою дитиною, то лише поїмо і мама чоловіка каже, що в нас дитина дуже активна, бігає по квартирі постійно, все чіпає своїми руками, дуже голосно говорить, сміється, просить щось постійно.
Мати чоловіка в цей час просить щоб ми виходили з дитиною на вулицю, бо вона їм заважає відпочити і дивитися телевізор, хоча наша донька була така, як і всі діти в її віці, активна, але спокійна собі дитина.
Звісно, що діти скрізь бігають та все чіпають, але бабуся з дідусем уваги дитині зовсім не приділяли, були байдужі якось і до нас, і до нашої доньки.
А потім, на жаль, батька мого Олега не стало.
Відтоді мій чоловік став частіше їздити до своєї мами. А останнього разу приїхав і сказав, що свекруха дуже проситься, щоб ми забрали її до себе, бо її сумно одній, вона навіть згодна жити в одній кімнаті зі своєю онучкою.
Я дуже здивувалася такій новині, адже, щиро кажучи, для мене це була справжня несподіванка.
Я розумію, що мій чоловік – єдина дитина у неї, і ми доглядатимемо її, адже вибору немає. Але мамі чоловіка всього 63 роки, вона все робить сама, нещодавно ще на роботу ходила, здорова жінка.
Правду кажучи, я хочу жити окремо від батьків, та й куди ми її візьмемо? Могли б купити квартиру її тут, а там продати, але ми живемо в столиці, за квартиру мами чоловіка тут нічого не купиш.
Я сказала Олегові, що я не хочу зараз забирати його маму, я проти такого рішення.
Звісно, що, коли вже мама чоловіка буде старенька, ми, звісно її заберемо доглядати до себе, але зараз не хочу, хочу жити спокійно своєю сім’єю, а не жити з людиною, яка ще здорова і може все робити сама, просто їй сумно одній.
Мій Олег ще тиждень ходив незадоволений, ще й мамі розповів, адже я її телефоную, а вона телефон не бере.
Хіба я щось зробила не так? Догляд свекрусі не потрібен, вона ще все може зробити сама. Навіщо зараз свекруха в моєму домі? Порадитися мені немає з ким.
Люди, розсудіть, невже я прийняла не вірне рішення?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую