Нам з чоловіком по 53 роки, і ми досі не маємо власного житла. Є дорослий син Олег, йому вже 26 років. Живемо всі разом в одній кімнаті. Квартира у нас трикімнатна, але з нами ще живуть батьки чоловіка та його молодша сестра з сім’єю.
З першого дня у нас були непорозуміння зі свекрухою. Сестра його тоді ще в школу ходила, але теж за прикладом батьків, з нами не спілкувалася. Пропонували поділити квартиру, але ніхто з них не захотів. Причини називалися різні. І те, що це їхня квартира, і те, що вони не зможуть за ці гроші купити по однокімнатній квартирі без доплати.
Так і живемо всі разом досі. Я вже не сподіваюся, що це коли-небудь зміниться. Уже до всього звикла, якби не син. Олег зустрічався з дівчиною, але через рік розлучилися, так як він навіть запросити її додому не міг. Вона зрозуміла, що щось не так і просто перестала з ним спілкуватися.
Зараз у нього є дівчина Іванка. Вона з іншого міста, тут навчається. Батьки на другому курсі купили їй квартиру. Де живе Олег, вона, звичайно ж, не знає.
Але ось прийшов час знайомитися нам з її батьками, і постало питання, як їх до нас запросити. Мало того, що у нас такі відносини з родичами, так за весь час, скільки я у них живу, жодного разу не робився ремонт. Кожен вважає, що його це не стосується.
Моя співробітниця живе одна в двокімнатній квартирі і запропонувала зустрітися з майбутніми сватами у неї. Але як нормальні люди сприймуть це, і що про нас подумають? У підсумку вирішили, що нехай приходять до нас. Ми ж не зможемо весь час ховатися від них, все одно правда відкриється. Нехай з самого початку знають всі.
Коли свати вперше переступили поріг нашої квартири, не могли приховати свого розчарування. Ми сіли за стіл і батько нареченої відразу ж сказав, що не збирається віддавати свою дочку за людину, якій навіть жити ніде. Я сказала, що якщо вони будуть жити в квартирі Іванки, то ми будемо допомагати їм грошима. На що її батько сказав, що його дочці подачки не потрібні. І на цьому все могло закінчитися.
Я пішла на кухню, майбутня сваха теж встала з-за столу і прийшла до мене на розмову. Вона відразу мене заспокоїла і сказала, щоб ми не звертали увагу на слова її чоловіка. Наші діти люблять один одного – і це головне.
Марія розповіла мені про те, що у них ситуація була дуже подібною, тому 10 років тому вона наважилася поїхати на заробітки в Італію. Квартиру доньці купила вона, чоловік тут взагалі ні при чому.
Моя майбутня сваха запитала мене, чи не хочу я поїхати з нею, вона планує повертатися через місяць. І може мені знайти роботу по сусідству з нею. Вона працює в Римі, доглядає літню жінку. Для мене підшукає таку ж роботу.
Я ось тепер думаю, може і справді поїхати, спробувати щось змінити, щоб мій син не був заручником цих квадратних метрів. Шкода втрачати роботу тут, але швидше за все я поїду. А коли, як не зараз?
Фото ілюстративне – pinterest.
