Стефа вранці ледве встала. Важко піднялася і пішла до столу випити води. У 72 вже не так просто все вдається. А немає у неї ні сім’ї, ні чоловіка, ні діток. З родини в селі вже нікого не залишилося.
Має Стефа лише 5 курок. Тримає їх, щоб було біля кого ходити, адже іноді й з хати виходити не хочеться. А так – хоч якась турбота є.
Цього ранку вона ще до хвіртки не дійшла, а сусід виводив велосипед зі свого двору.
– Тьотю Стефо, я не знав казати вам чи ні, але думаю, що ви маєте знати. Дядька Миколи сьогодні не стало.
Стефа вже до курей не йшла. Сіла на лавочці і поринула в сумні спогади.
Ще молодою вона познайомилася з Миколою. Він був гарним парубком, працьовитим. Стали зустрічатися. Батьки були проти цих побачень, але молодість бере своє. То були найкращі роки життя Стефи.
А потім вона дізналася, що чекає дитину. Сказала про це Миколі. Після того вони стали бачитися все рідше і рідше, зустрічей Микола уникав. А згодом до Стефи дійшли чутки, що Микола йде в армію і вона зрозуміла, що залишилася зараз сама зі своєю проблемою.
Стефа добре знала, що батьки їй такого не вибачать. У сусідньому селі була бабуся, яка допомагала жінкам в цьому питанні і Стефа звернулася до неї.
Після цього була в стаціонарі, адже не склалося, там і дізналася, що мамою вона не буде більше. Але цю звістку вона сприйняла холодно, так само, як і невдоволення батьків. Вона вже була не тією радісною та веселою дівчиною, як колись, вона була іншою.
Згодом Микола повернувся з армії, одружився. А якось біля магазину Стефа вперше побачила його дружину, вона чекала дитя. Згодом у них з’явився на світ син.
Стефа ж так і залишилася одна, всі роки працювала, про особисте життя навіть не думала, адже знала про дитину і не хотіла нікому псувати життя.
Якось вона всього раз захотіла побачити Миколу. Йшла повз його подвір’я. Він там весело сміявся, дружина полола квіти, а син грався на подвір’ї. Щаслива сім’я. Більше Стефа туди не ходила.
Роки минали, згодом не стало сина Миколи, дружина сумувала і через рік пішла за ним.
Свою старість Микола жив сам. Чужі люди і сусіди за ним доглядали.
Одного разу він з’явився на подвір’ї Стефи. Щось розповідав про своє життя, вибачався, казав, що багато років шкодує про свій вчинок, просив зійтися їм хоч на старості років, але Стефа була кам’яна.
Стільки вона йому всього наговорила, сказала все, що тримала в душі стільки років. Микола вже, схиливши голову, вийшов за хвіртку, а Стефа й у спину йому ще вимовляла.
А тепер з вологими очима лише й мовила:
– Хочу, щоб ти знав, Микольцю, що зараз я таки тебе простила.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.