Важко про це все говорити, адже мова піде про мого рідного сина. Ми з чоловіком одружені майже тридцять років, виростили двох синів. Обом дали вищу освіту. У всьому собі відмовляли, лише аби у дітей все було. Як і всі батьки, ми намагалися дати своїм дітям все найкраще.
Коли старший син виріс і вирішив одружуватися, ми купили йому невеличку однокімнатну квартиру. Вона потребувала ще ремонту, але це краще, ніж нічого, все ж своє житло. Ми самі з чоловіком і молодшим сином живемо в нашій просторій трикімнатній квартирі. Молодший син зараз, правда, живе в столиці, де вчиться і працює. То ж ми з чоловіком залишилися вдвох.
Ми думали, що старший син з невісткою зрадіє такому нашому подарунку, але ми помилялися. Невістці ця квартира дуже не сподобалася. Вона відразу запропонувала синові, щоб ми з ними помінялися – ми пішли жити в однокімнатну, а їм би віддали трикімнатну квартиру. Я не погодилася і з цього і почалася наша неприязнь.
Вже через місяць після весілля ми дізнаємося, що квартиру вони продали і переїхали в інше місто до батьків дружини і почали жити з ними. Ми були здивовані, бо не чекали, що наш син піде у прийми і стане підкаблучником у сім’ї дружини.
Відразу після цього і син, і невістка перестала нам телефонувати і розповідати, як у них справи. Від нас слухавку теж брали рідко. Я спочатку виправдовувала їх, говорила, що все влаштується, заспокоювала і чоловіка, і себе. Потім приїхав сват, почав говорити, що це тимчасово, що їм треба встати на ноги.
Ми не сперечалися, бо бачили, що це марно. Вдали, що повірили. Було дуже важко від вчинків сина. У нашій родині чоловік завжди був господарем і годувальником. Коли я синів своїх ростила, то хотіла бачити їх такими ж, як батько. А тут старший син зробив дуже необдуманий вчинок – продав квартиру, яка була оформлена на нього. Виручені гроші дуже швидко потратилися на всякі дрібниці, поїхали на море відпочивати, зробили якісь не зовсім потрібні покупки, то ж купити нове житло вони зможуть не скоро.
Я в своєму житті теж не мало натерпілася. Я в сім’ї чоловіка єдина невістка, з трьома зовицями незаміжніми в свої п’ятдесят років. За всі роки, що ми з чоловіком жили, мої зовиці влазили в наше життя, і досі, не маючи свого особистого життя, псують наше, але вже менше, ніж раніше. І моя свекруха нічого не могла з ними вдіяти. Вона мені говорила, щоб я заради неї не ображалася на них і їх пробачила.
Я народила синів і не хотіла дочок – боялася, що мої дочки будуть такі ж, як зовиці. У них в роду всі жінки або незаміжні, або розлучені, або народили без чоловіків. Тому подружкам своїм говорила, що у мене будуть сини, я буду любити своїх невісток, щоб вони між собою не сварилися і дружили. А ми з батьком будемо любити своїх онуків. Намалювали свою майбутню щасливу старість.
Але не тут-то було. Син злякався труднощів і сховався за спідницю дружини і її батьків. Досі не розуміємо, що з ним сталося.
Минув рік. Ні сина, ні онуків ми не дочекалися, потім пройшов і другий. Ми почали синові висловлювати свої побажання щодо внуків. Син став говорити, що криза, які вам внуки, нам важко, ми накопичуємо на квартиру і т. д. Невістка взагалі ігнорує нас.
Наближався мій ювілей, я вирішила першою зателефонувати невістці і спробувати з нею помиритися. Думала, поговоримо з нею, як дорослі, вибачуся, якщо я була в чомусь не права. Хотіла пояснити, що на нас не треба ображатися – ми ж батьки, хочемо, щоб у дітей все було добре. Що пора дорослішати і жити в світі. Але не тут-то було.
По-перше, невістка заявила, що ноги її не буде в нашому домі, потім почала говорити, що ми не даємо їм жити. І все це на підвищених тонах, я сказала, що не хочу з нею розмовляти в такому тоні. На мій ювілей вони, звичайно, не приїхали. Син підтримав свою нову родину і теж не з’явився на свято, привітав по телефону зранку, і все.
Син приїхав через тиждень, привіз квіти у подарунок, а коли я спробувала завести розмову про примирення, знову сказав, що я сама у всьому винна Ми з чоловіком були ошелешені тим, що відбувається. Наш син, первісток, дивився на нас і ніби не бачив. Звинувачував у всіх своїх невдачах, сказав, що я зіпсувала йому життя. Тепер він не може жити зі своєю дружиною через мене. От якби я погодилася тоді на обмін квартирами, все було б по-іншому, зараз би вже внуки тут бігали.
Старший син поїхав додому, так і залишившись при своїй думці, а нам з чоловіком було дуже прикро від усього цього. Молодший син нас підтримував, не міг достукатися до брата, він його навіть слухати не хотів.
Зараз наш старший син якщо і приїжджає до нашого міста, то йде до своїх тіток, тепер це його сім’я, як він каже. Знову, виходить, зрадив нас. Новини про нього ми дізнаємося від молодшого сина.
Ми з чоловіком весь цей час запитуємо себе, де ми і що зробили неправильно. Може, якби ми жили для себе, влаштовували життя, залишали своїх синів на батьків, тоді було б краще, не опікали б своїх дітей, хай би росли самі по собі. Зараз навіть не зрозуміло, що хотіли від нас син і його дружина.
Ось така історія. Син не спілкується з нами, а нам залишається тільки чекати. Може, коли-небудь він все зрозуміє. Сподіваюся, що зрозуміє, бо моє материнське серце цього не витримує.
Фото ілюстративне – pikabu.
