fbpx
Життєві історії
Коли Софія мене взяла нянею, я думала, що вона дружина олігарха. А коли прийшла, дуже здивувалася: ремонту в квартирі не було ніколи, палас на підлозі, дірки в лінолеумі закриває. Купувались найпростіші дешеві продукти, все по знижкам. Я собі їжу приносила, щоб в них нічого не їсти, навіть хліб. Софія в дірявих кросівках ходить. Якось вона прийшла додому з прогулянки, на вулиці мокро було, роззулась, йде по коридору, а за нею сліди мокрі від шкарпеток. Зате няню найняли. Я вирішила, що буду йти, попросила оплату. – Ось, – каже, – чоловік вчора приніс аванс за пів місяця, тут ну може на пару тисяч більше, ніж я винна вам. Якщо я все віддам, то мені не буде чим годувати дітей. Більше у мене грошей немає. Ну ви ж не заберете все? Давайте, я вам половину віддам, а половину – потім? А я взяла всі гроші і пішла. Вдома мене зустрів здивований чоловік

– Якщо ось так розібратися, то коли на першу зустріч з цією Софією пішла, думала, що вона, напевно, дружина олігарха: стільки вимог до майбутньої няні нею було озвучено, – усміхається 50-річна Уляна. – Вища педагогічна освіта, медкнижка, правильна мова, досвід роботи в сім’ях, рекомендації хороші. Ну, у мене це все є, і ніби як по телефону моя кандидатура її повністю влаштувала.

– Зрозуміло. Запросила тебе, значить, на співбесіду?

– Ага. Приходжу. Старий панельний будинок, квартира на першому поверсі, ну, я навіть не знаю, як описати. Все старе, все з минулого століття. Ремонту в квартирі, судячи з усього, не було ніколи, меблі різні, палас на підлозі, дірки в лінолеумі закриває. А найголовніше, в кімнаті на стіні килим і сервант з кришталем. У моїх батьків, і то вже такого немає. Потім з’ясувалося, що квартира наймана взагалі, уявляєш? І кришталь, і килим – власність господині, прибирати вона їх не дозволяє. Ось так, у людей ні кола ні двора, двоє маленьких дітей, дружина в декреті, працює один чоловік. А вони няню наймають.

Нянею Уляна працює вже досить давно. Свого часу, в юності, вона закінчила педінститут, просто щоб була вища освіта. Йти працювати з дітьми серйозно і не думала ніколи, при тому, що у неї до цієї справи талант: діти її люблять, і ладнає вона з ними відмінно. Проте, отримавши диплом, в сторону школи Уляна навіть не подивилася, влаштувалася працювати в офіс.

Спочатку пішла секретарем, освоїла офісну техніку – справа-то відбувалося на початку дев’яностих, коли тільки з’явилися комп’ютери-ксерокси-факси, і все це було в дивину. Потім стала менеджером, а пізніше доросла і до начальника відділу. А потім Уляна вийшла заміж, народила одного за іншим двох дітей, благополучно повернулася на стару роботу з декретів. Загалом, жила і працювала, як всі. Ну або принаймні, як більшість: з понеділка по п’ятницю з десяти до дев’ятнадцяти.

А сім років тому раптово звільнилася в нікуди і пішла працювати нянею.

– Майже всі знайомі були дуже здивовані, – сміється Уляна. – Крутили пальцем біля скроні, радили одуматися, не звільнятися – мовляв, потім нормальної роботи у віці за сорок вже не знайдеш. А мені й не потрібна «нормальна» робота. Я вже цього офісу набачилася. Зараз мене все влаштовує. Щодо гнучкого графіку, час на себе, відсутність дрес-коду. Та й взагалі, користі, як няня я приношу набагато більше, знаєш, чим як перекладачка папірців в офісі.

Весь цей час Уляна пропрацювала в одній сім’ї, практично зріднилася з господинею. Нормальні люди, досить-таки заможні, четверо дітей у них, від року до чотирнадцяти. Уляна була «на підхваті»: то в школу проводити, то на секцію, то вдома з молодшим посидіти, то погуляти з коляскою. Працювала із задоволенням, залишилася б і далі, але сім’я зібралася переїжджати за кордон.

Господиня рекомендувала її своїм подругам, але працювати у них Уляна не стала: одна живе на протилежному кінці столиці, їздити дуже далеко і проблемно, а друга запропонувала просто непосильний графік роботи з восьми до восьми, та ще й з можливими переробками. Уляні ж жити в чужій сім’ї зовсім не хотілося, навпаки, вона планувала знизити навантаження. Працювати із задоволенням пів дня, а в решту часу займатися собою і своїми справами.

І тут раптом подзвонила ця Софія, хтось дав їй телефон Уляни. У Софії двоє дітей, молодшому вісім місяців, старшому три з половиною, чоловік постійно на роботі, і молода мати вже не справляється одна. Коли молодша дитина лежала в ліжечку, було простіше. Тепер же в ліжечку його не втримаєш, малюк впевнено повзає по всій квартирі, і брати цілі дні безперервно тільки тим і займаються, що розкидають все по будинку. Витягнути їх двох на вулицю для Софії теж проблематично, і вона вже дуже втомлена та засмучена. Чоловік запропонував найняти няню – не на цілий день, а на кілька годин, щоб Софія могла трохи відпочити і прийти в себе.

Уляну підкупило те, що жила Софія з сім’єю практично поруч, на сусідній вулиці. І графік пропонувала такий, як Уляна і мріяла. Кожен день потроху працювати для того, щоб щось заробити на життя, а решту часу присвячувати собі.

– В результаті дві-три години я жодного разу у них не працювала! – усміхається Уляна. – Як мінімум, годин п’ять. Як прийду, то одне, то інше. Дивиться на мене благальними очима: “А ви зможете сьогодні затриматися?” Начебто і шкода її. Кажу, ну я ж не безкоштовно тут, можу і затриматися, якщо треба. Чесно кажучи, не знаю, навіщо вона народила другого з такою невеликою різницею. Сидіти вдома з дітьми явно не її. Маючи одну дитину, вже можна було це зрозуміти.

Але найбільше Уляну напружувало те, що живе сім’я її роботодавців дуже скромно, якщо не сказати бідно дуже.

– Купувались тільки найпростіші дешеві продукти, все по знижкам, і по рахунку. Я собі свою їжу приносила, звичайно, щоб в них нічого не їсти, навіть хліба, але ось колишня господиня мене постійно чимось пригощала, чай ми з нею пили постійно. Тут – жодного разу не їла, їм самим мало продуктів. Взуття, одяг і у дорослих, і у дітей стареньке. Софія мало не в дірявих кросівках ходить- якось вона прийшла додому з прогулянки, на вулиці мокро було, роззулась, йде по коридору, дивлюся, а за нею сліди мокрі від шкарпеток. Зате няню найняли. Я просто в подиві була. Вирішила – місяць відпрацюю, і буду йти. Попередила заздалегідь, зрозуміло.

Але Уляну чекало ще одне випробування – потрібно було ще отримати гроші за свою роботу.

– Оплата була обговорена за годину, годинни ми з нею записували на папірець в коридорі! – розповідає Уляна. – Підійшов день оплати. “Ой, а скільки я вам винна?” Я кажу, ну ось, множ. “Ой, як багато, – каже, у мене стільки немає сьогодні, – давайте завтра?” Я кажу, ну добре, завтра, але завтра я у вас останній день. Сподіваюся отримати розрахунок.

– Зрозуміло. На наступний день теж у неї грошей не було?

– Ну, щось типу того. “Ось, – каже, – чоловік вчора приніс аванс за пів місяця, тут приблизно стільки, скільки я вам повинна, ну може на пару тисяч більше. Якщо я вам віддам, то мені не буде чим годувати дітей! Більше у мене грошей немає, дитячі тільки через два тижні прийдуть, і зарплата у чоловіка тоді ж. Ну ви ж не заберете у нас все? Давайте, я вам половину віддам, а половину – колись потім?”

– Що ж. Ну і ситуація, непроста, звичайно.

– Загалом, я на таке не пішла. Забрала у неї всі гроші і пішла, ось і все. Чоловікові ввечері розповідаю, а він: – Слухай, дарма ти так зробила, напевне. Ми все-таки не бідуємо. Діти вже дорослі у нас. Залишила б їй половину! Не збідніли б ми від такої смішної суми”.

Забрати останні гроші у матері двох маленьких дітей, якщо сама не сильно потребуєш, а тієї реально дітей годувати завтра буде нічим – це неправильно, як вважаєте? Чоловік в чомусь має рацію?

Але Уляна вважає, що якщо немає грошей на няню, то потрібно якось справлятися самій. А якщо людину найняла, то маєш розрахуватися з нею, інакше це не гарно і не справедливо виходить. А Уляна нічого чужого не взяла, а лише гроші, які заробила чесною та сумлінною працею.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook