fbpx
Життєві історії
Коли скінчилися гуляння на весіллі, чоловік повів мене жити до своїх батьків. Свекруха мене спочатку навіть дочкою називала, а потім їй щось не сподобалося і я відчула, що таке жити у чужому домі. Але однієї ночі я сказала, що з мене досить

Як тільки я закінчення школу, то відразу вступила до інституту. В перший же день свого навчання, я помітила хлопця який навчався в нашій групі, і він мені дуже сподобався. Звали його Гришко, він також відповів мені взаємністю. І все само собою склалося, ми почали з ним зустрічатись, звичайно, ми і сварилися, і мирилися, але все-одно ми не могли жити одне без одного. Після закінчення інституту Гришко, нарешті, зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Все було як в казці, здавалося б про що ще можна мріяти дівчині.

А вже через три місяці ми зіграли наше пишне весілля. Я була дуже щаслива, навіть не можу висловити це словами. Ми запросили фотографа на весілля, найняли тамаду, гарних музикантів. Зняли невеликий ресторан. Народу було не дуже багато, в основному найближчі родичі та наші з Гришком друзі.

Жити ми почали з батьками мого чоловіка. І з цього моменту в нашому житті з’явилися недомовки та різні непорозуміння. Причиною була його мама. Хоча до весілля я їй дуже навіть подобалася, вона називала мене дочкою, але спільне проживання зіграло свою негативну, на жаль, роль. Вона постійно до мене чіплялася, завжди знаходила до чого: то я не туди поклала рушник, то я пересолила обід, то я розкидаю скрізь сміття, то я не так розмовляю і взагалі, що б я не робила, вона була незадоволена.

Чоловік між нами ніколи не вставав. Він не займав ні мою сторону, ні сторону своєї матері. Моє терпіння скінчилося в той момент, коли його мати несподівано увійшла до нас вночі в кімнату. Мені досі незручно перед нею. На наступний день я сказала чоловікові, що так жити більше не можу. Щоб він зробив вибір, або ми живемо окремо від батьків або я йду від нього, а він залишається жити зі своєю мамою. Я дала час йому подумати, а сама переїхала до своїх батьків.

Від Гришка не було звісток близько місяця, я переживала, плакала, не знаходила собі місце, все хотіла подзвонити йому, але ніяк не наважувалась. А ще через тиждень, я дізналася, що чекаю дитину.

Минуло пів року, я набралася сміливості і вирішила йому подзвонити, але абонент був недоступний. Подзвонила свекрусі, абонент теж недоступний. Я пішла до них додому, але там мені ніхто не відкрив двері. Лише через кілька днів я від родичів дізналася, що вони переїхали в інше місто. Як я не намагалася його знайти, все було безрезультатно.

В призначений час, в мене з’явився маленький синочок, як дві каплі води схожий на свого татка, мого чоловіка, але татка він не знає. Я назвала його Тарас. Мені дуже прикро. Я іноді думаю, що я сама в усьому винна. Не треба було ставити йому умови вибирати, потрібно було змиритися і жити далі. Я не отримую аліментів, грошей дуже не вистачає. Та й взагалі я дуже самотня. Я до цих пір його кохаю і навіть не знаю як мені бути далі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook