Відверто кажучи, я вже не знаю зараз в кого просити щирої поради, адже останнім часом мені видається, що ми зробили серйозну величезну помилку, коли погодилися жити у батьків мого чоловіка після нашого весілля.
Вчора ми з чоловіком в черговий раз ледь не опинилися на вулиці, як би це дивно не звучало. І мене це вже в кінець зовсім засмутило, вже сил не має дивитися на все це. Справа в тому, що одружені ми всього рік і живемо з батьками чоловіка. І ось за цей рік нас вже чотири рази виставляли з дому. Не думайте, що це ми самі напросилися жити до батьків чоловіка. Після нашого весілля свекруха нас покликала жити у них вдома. Так як у батьків мого чоловіка будинок дуже великий, двоповерховий і місця вдосталь там для всіх.
Ми ж з чоловіком на той час лише закінчили навчання в університеті, копійки за душею не мали, тому наші фінанси не дозволяють нам купити власне житло. Ну, ось і живемо з батьками мого чоловіка. У мене зі свекрухою, як не дивно, відносини склалися дуже добре, я навіть не очікувала такого. А ось мій коханий чоловік зі своїм татом постійно знаходять привід для частих суперечок. Я б сказала, що винен зазвичай свекор, адже він робить зауваження своєму синові через будь-якої дрібниці, я ж сама бачу, що він не правий. А чоловік мій теж, упертюх, змовчати не може ніколи й нікому, завжди хоче, щоб його слово було останнім. І виходить кожен раз якісь незрозумілі суперечки. Потім свекор каже чоловікові, що той невдячний і ледачий і каже, щоб ми йшли геть з його будинку. І все це цілком серйозно, він не жартує з цим насправді. Ми пакуємо всі наші речі, телефонуємо ріелторові в пошуках якогось житла для оренди. А потім свекруха заспокоює свого чоловіка, і вони просять нас залишитися. Інколи свекор просить вибачення, але лише у мене, хоча і це буває дуже рідко, він просто йде в свою кімнату, поки свекруха вмовляє нас залишитися.
Після першої такої суперечки я дуже розхвилювалася і була рада, коли коханий помирився зі своїм батьком. Я була впевнена, що це одиничний випадок і такого більше ніколи не буде. Але ні, я тоді помилялася дуже в цьому. За рік подібний сценарій розігрувався аж чотири рази, і це мене неабияк втомило, чесно кажучи. Вчора їх суперечка почалася через те, що мій чоловік взяв машину свого батька, свекор йому дозволив, але після поїздки не витер капот, а там налипло багато мошок під час вечірньої поїздки. Звичайна побутова ситуація. Він просто забувся це зробити, але ж хіба то така велика проблема. Але замість простого нагадування, батько мого чоловіка почав виховувати його, називати безвідповідальним, неробою, маминим сином, який досі не навчився жити . Сказав, що той зовсім не самостійний, навіть свою сім’ю він утримувати не може сам. Нормальна батьківська оцінка свого сина? А коли чоловік почав виправдовуватися у відповідь і сказав, щоб батько більше не говорив йому подібних речей, то за старим звичаєм батько йому сказав йти геть з його дому і не командувати в його будинку.
Цього разу я вже не стала вестися на цей весь концерт, адже мені дійсно вже набридло все слухати, і я тоді просто поїхала до подруги. Ну, як і слід було очікувати, вже сьогодні чоловік приїхав за мною і сказав, що вдома вже все втихомирилося, всі з гарним настроєм, все добре, всі між собою спілкуються, наче й нічого й не сталося. І нас вже ніхто не виганяє. Якщо чесно, мене вже втомили ці постійні сварки і збори речей в чемодани. Це ж не нормально! А ви як вважаєте? Просто якщо ми будемо віддавати гроші за оренду квартири, то ніколи не назбираємо на своє власне житло. Але і жити так вже неможливо. Ми всього рік одружені, а мені вже хочеться втекти подалі від родичів мого чоловіка, життя в їхньому будинку мене дуже втомлює.
Одного разу я набралася сміливості і намагалася серйозно поговорити зі своїм свекром, просила його виважено ставитися до своїх слів і примиритися з тим, що ми поки поживемо разом, поки ми не вирішимо питання зі своїм власним житлом. А він каже, що я занадто близько все це сприймаю і порадив не втручатися в їх з сином стосунки, про ти мене він взагалі нічого поганого не має. І ось як мені бути? Йти нікуди, залишатися так жити теж неможливо. А чоловік теж не може промовчати. Відчуваю, що вже скоро ми з чоловіком будемо сперечатися, я щодня додому після роботи йду без настрою. Нічого мене там не радує, навіть повертатися додому не хочеться.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – globalpres.
