Зараз, здається, знаходжуся в дуже нелегкій ситуації і, як не стараюся, вихід тут знайти не вдається.
Сподіваюся, що думка і поради читачів допоможуть зробити правильні висновки і знайти тут вихід.
Справа в тому, що коли ми з чоловіком одружувалися, грошей у нас обох не було, ми з Миколою працювали на звичайних роботах.
Після весілля ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Обоє працювали, тому гроші на оренду відкладали щомісяця.
А згодом дізналися, що я чекаю дитину. Розуміли, що працюватиме відтепер у нас лише чоловік, грошей на життя не вистачатиме, адже зарплата невелика, ціни швидко ростуть і часи дуже складні.
Так я народила одне за одним двоє діток. Було нам зовсім непросто. Микола багато працював, і я шукала якісь дрібні підробітки, роботу, яку могла виконувати вдома.
Я займалася репетиторством, так як мала педагогічну освіту. Але з двома дітьми в орендованій однокімнатній квартирі це дуже важко було. Старалася брати уроки на вихідний чоловіка, коли він посидіти на кухні трішки з дітьми.
А потім в Україні настали важкі часи і грошей нам геть не вистачало.
Ми з Миколою переїхали жити до його мами, моєї свекрухи. Ця квартира належала моєму Миколі, її його дідусь залишив йому.
Свекруха мене запевняла, що все буде добре, не варто журитися мені, вона допомагатиме.
Але, як прийшлося до діла, то свекруха наче й забула про нас.
Чоловік лише ввечері після роботи міг мені трішки допомогти, а у мене було й таке, що поїсти не було коли приготувати.
Минув час, наші діти трішки підросли і я вийшла на роботу.
Заробляю, правда, зараз не дуже багато, але працюю дистанційно.
А свекруха моя постійно зайнята, вона постійно на роботі, в квартирі живе, як квартирантка.
Продукти лише ми купуємо за свої гроші, я готую, іноді допомагає чоловік. А останні місяці ми самі і комуналку оплачуємо, мати чоловіка зовсім ні за що не береться.
Мати чоловіка приходить пізно, коли ми вже спати лягаємо, повечеряє та й все.
А останнім часом взяла за звичку дітей цукерками годувати, без дозволу. А то вони вже в кімнаті спати лягли, вона заходить до них, вони починають бігати та сміятися і потім важко засинають.
Я прошу її не робити такого, але вона не слухає мене, ай далі продовжує робити своє. А буває каже, що я їй нічого такого не казала, вона ніби не чула.
Спочатку чоловік сказав, щоб я не вигадувала нічого, мама просто забувається, але згодом сам зрозумів, що вона все це робить навмисно.
Мама чоловіка любить посидіти в компанії, повертається часто додому вже досить таки весела, ще й людям розповідає, що заважає нам, хоча це не правда.
А одного разу вона теж прийшла після якоїсь компанії додому весела, я тоді випрала білизну, так мама стала говорити мені, що свято сьогодні, для чого я це зробила, докоряла мені.
В той день не було ніякого великого свята, звичайний день, тоді вона мені принесла церковний календар, мовляв подивися.
Там було якесь невеличке свято, але таке щодня, це не значить, що зовсім нічого не можна робити. Там нічого не писало про заборону на працю, я попрала дитячі речі, адже вони постійно дуже брудняться і я часто перу.
Тоді я вперше сказала свекрусі, що думаю про її вчинки і поведінку.
Я говорила спокійно, з повагою, але усю правду, яка накопичилася в моїй душі.
Мама тепер постійно жаліється моєму чоловікові, мовляв отак пусти козу під стіл, а вона й на стіл хоче.
Але ж я нічого поганого їй не робила.
Зараз чоловік стоїть на моєму боці розуміє мене, але я й добре розумію, що то його рідна мама і вона до своєї дитини підхід обов’язково знайде.
От сиджу і думаю, що робити далі.
Поїхати до моїх батьків жити в село ми не можемо, в чоловіка робота тут, і садочка там немає.
Орендувати нову квартиру у нас не вистачить грошей.
Квартира, в якій ми зараз живемо, по праву належить моєму чоловікові, але господиня тут моя свекруха.
Що нам робити? Як далі жити?
Фото ілюстративне.
