Поліна мала непросту жіночу долю. Вона вийшла заміж з великого та щирого кохання, але за рік після весілля чоловіка не стало. Тоді наче щось перевернулося в її душі, усе їй стало байдуже в цьому світі.
З головою Поліна занурилася в роботу. Але не даремно люди говорять, що час швидко лікує. Минуло трохи часу і Поліна звиклася з таким життям. Жила з вечора до ранку, навіть друзів не мала, все її спілкування зводилося до розмов з колегами на роботі і родичами на великі свята.
Єдина розрада та любов у Поліни була її племінниця Іринка, єдина донька її сестри. Вона відносилася до неї, як до рідної донечки. Можна сказати, що виростила її разом з сестрою. На навчання племінниці Поліна відкладала гроші не один рік. Та й, як навчалася племінниця, то Поліна частенько їй давала гроші.
Минули роки, Поліна постаріла. Жила одна в великій хаті. За життя вона багато чого пристаралася, відклала чималу суму грошей, зробила гарний ремонт у хаті, поставила новий високий паркан, провела газ та воду в хату.
Як Іринка приїхала з навчання, Поліна покликала її до себе в хату.
– Ти, доню, знаєш, що була мені всі роки, як за рідну. Прожила я своє життя не так добре, як хотілося жити, але доля у мене така. Скоро вже на пенсію піду, задумуюся я останнім часом, що нікому я не потрібна, бо немає у мене рідніших людей за тебе та сестру. Маю надію, що ти мене доглянеш, а я віддам тобі все, що маю. Все життя не даремно працювала.
Молода Ірина зраділа, обійняла тітку і запевнила, що ніколи її не залишить, щоб не трапилося в житті.
Вийшла Іра заміж, Поліна на весілля подарувала документи на свій будинок, віддала всі гроші. І першим часом Ірина таки довідувалася до тітки, поки жила у маминій хаті, а потім стала все рідше приходити.
А нещодавно Поліна дізналася, що Ірина з чоловіком поїхала в Німеччину до його родичів, знайшли там роботу, планують купляти житло. Виявляється сестра давно вже знала, але Поліні ніхто нічого не говорив. Виявляється, що вона тепер зовсім сама залишилася, але без хати і грошей, лише пенсія єдина на життя залишилася.
Тепер Поліна дуже шкодує, що довірилася рідним людям, можливо б, чужа людина доглянула її, якби вона щось мала б дати взамін. А тепер вона зовсім нікому не потрібна. Прикро, що рідні люди зрадили на старості років.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pikabu.
