Зараз хочу сказати, що скільки я себе пам’ятаю, завжди мріяла про те, як знайду собі хорошу роботу і почну заробляти добрі гроші, то зможу купувати собі все, чого душа бажає, адже я завжди економила все на собі.
Я сама з досить таки бідної сім’ї, батько мій любив сивеньку.
М мамам моя дуже часто мені говорила, що їй важко через мене.
Я не винила своїх батьків в тому, що вони такі є, як є.
Я розумію, що кожен вибирає свій шлях в житті і йде по ньому зі своєї волі.
Я лише мріяла, в той час, що коли я зможу розпочати своє життя, то обов’язково обиратиму набагато кращий шлях для себе в житті.
Коли мого батька не стало, мама якось зовсім мало уваги стала приділяти мені, була заклопотана своїм власним життям і проблемами.
Довелося мені змалечку самі багато чого вчитися.
Оскільки я ще була малою, а доглянути за мною не було кому, в школу я ходила в тому одязі, який носила і в дома, все було або велике, або мале, невипране, що люди давали.
Речі дуже часто були в суцільних дірках та плямах, таке враження, що мама, особливо, на це увагу не звертала.
Хоча я старалася як могла доглядати за собою.
Друзів та подруг також в мене не було, в силу свого зовнішнього вигляду, напевно, діти сторонилися чомусь мене.
Речі мені іноді приносила якась дальня родичка наша, після своєї доньки, вона була старшою за мене, я була безмежно щаслива в ті моменти, адже могла одягнути щось нове, якщо так можна сказати.
Купувати звісно для мене ніхто нічого і не думав, я взагалі не пам’ятаю зараз, чи був колись у мене новий одяг, я звикла до того, що носила його вже після інших.
Вчитися я любила, мені це вдавалося добре, тому школу я закінчила з золотою медаллю.
А після закінчення школи я вступила до місцевого коледжу на навчання за державною програмою і була дуже щаслива, адже знала, що мама б ніколи не платила б сама за навчання моє.
Тоді це були найщасливіші моменти в моєму житті, адже у мене з’явився шанс розпочати самостійне доросле життя.
На третьому курсі навчання я познайомилася з Дмитром, він був старшим за мене і закінчував навчання в університеті.
Він мені відразу сподобався, і ми почали зустрічатися.
Одного разу Дмитро запросив мене до нього додому, познайомитися з його батьками.
Я була дуже щаслива, адже це говорить про серйозні наміри людини.
Я дуже хвилювалася, адже не знала як сприйме мене моя майбутня свекруха, я завжди вважала, що не така як всі, наче гірша за інших.
Чи не скаже мати Петрові після того, як мене побачить, що я йому не рівня, адже сама я родом з дуже бідної сім’ї.
В гості я прийшла до матері Петра в старенькій сукні, яку носила вже не один рік, іншої в мене просто не було.
Стипендії, на той час, мені ледь вистачало на їжу, тому я про одяг і не мріяла новий тоді, а мама тоді й не збиралася щось мені купувати.
Місцями вона була зашита, місцями вицвіла, але свекруха цього не помітила, або зробила вигляд, що не бачить, я так і не зрозуміла тоді.
Через кілька днів, вона мені зателефонувала і попросила до неї зайти.
Я дула здивована, і трішки схвильована, не знала, що вона мені хоче сказати, адже мати Петра попросила, щоб я до неї прийшла сама без нього.
Коли я до неї прийшла, вона привітно посміхнулася і запросила до кухні на чай.
А після подарувала мені нову сукню і красиві туфлі під колір сукні, про які я навіть мріяти не могла.
Сказати, що я була здивована вчинком абсолютно чужої мені людини, нічого не сказати, я просто розплакалась перед нею, адже згадала своє життя, коли я ходила лише в старих обносках.
Чужа людина прийняла мене, як рідну.
Через кілька місяців Петро зробив мені пропозицію, і я погодилася вийти за нього заміж.
Свекри на весілля подарували нам ключі від нової однокімнатної квартири, на яку вони багато років відкладали кошти.
Я, щиро кажучи, просто не вірила своєму щастю.
А ще через кілька місяців я дізналася, що чекаю дитину і тепер чекаю на хлопчика.
Я не знаю кому дякувати за своє щастя, адже я навіть і не мріяла, що колись в мене так складеться життя, що я матиму таку хорошу сім’ю, яку ніколи не мала.
А моя рідна матір так про мене і не згадує.
І я пообіцяла собі, що зроблю все можливе, щоб мої діти були забезпечені, і відчували себе найщасливішими в світі.
Я така вдячна батькам свого чоловіка, вони замінили мені моїх рідних батьків, які не зробили мене щасливою.
А свекруха тепер мені за маму. Я буду вдячна їй все життя!
Невже бувають ще такі свекрухи, як моя?
Фото ілюстративне.
