Коли перший раз я не відправила сину 1000 євро, він мені в Італію сам зателефонував, щоб запитати, що сталося. – Нічого не сталося, – кажу. – Просто хочу собі ремонт в будинку зробити, тому найближчим часом на мої гроші не розраховуйте. Мої слова сина засмутили, але він мені нічого не сказав. А через кілька днів мені невістка зателефонувала, хоча вона до того такого не робила, ніколи мені перша не дзвонила, і каже, що якщо я не буду їм допомагати, то вона з моїм сином розлучиться, бо сім’я у них велика, витрати чималі, а мій син сам не впорається

Я в Італії вже 17 років, але лише нещодавно взялася за голову, і стала про себе думати. Мені вже 62 роки, ну скільки я ще зможу працювати? Ну аби до 70, і все.

Коли я це зрозуміла, то перестала висилати гроші сину і невістці, а вони образилися не на жарт, бо вже звикли до того, що тисяча євро щомісяця їм капає наче зарплата.

Я поїхала в Італію, коли син студентом був. В принципі, заради нього і поїхала, адже розуміла, що мушу своїй дитині допомогти. Я ж його сама виховувала, бо сімейне життя у мене не склалося, ми з чоловіком давно розлучилися, і ніякої участі у вихованні сина колишній не приймав.

Коли 12 років тому син мені зателефонував в Італію, і сказав, що планує одружуватися, то я дуже зраділа, і тут же приїхала додому. За 5 років я вже заробила достатню суму, щоб купити квартиру.

Свати були ошелешені, та й син теж, коли я на весіллі вручила молодятам ключі від двокімнатної квартири, вирішила такий от приємний сюрприз зробити.

Щасливі молодята стали собі жити, а я повернулася назад в Італію. Тепер я вже мала про кого дбати, бо майже відразу син сповістив, що я бабусею стану. Я онуку купила абсолютно все – від пелюшок до колиски.

Невістка пішла в декрет, працював один син, то я висилала їм все, що заробляла. Собі залишала хіба який мізер, на дрібнички.

Потім невістка народила ще двох онуків, і я чомусь взяла на себе функцію забезпечувати їхню сім’ю, бо вважала, що вони самі, з трьома дітьми, без моєї допомоги не справляться.

Донедавна я не задумувалася над тим, як жити буду, коли з Італії приїду. Але якось одна заробітчанка розповіла мені свою історію, що вона так само, як і я, все життя дітям своїм допомагала, а потім залишилася ні з чим, бо ніхто з дітей не приймав її до себе.

В результаті, в 70 років вона приїхала ще на 3-4 роки, щоб квартиру собі купити. Мені її було шкода, і її історія мене не те, що б налякала, а змусила задуматися про своє майбутнє.

Я вирішила, що не буду більше відправляти дітям гроші, а буду для себе складати.

Коли перший раз я не відправила сину 1000 євро, він мені в Італію сам зателефонував, щоб запитати, що сталося.

– Нічого не сталося, – кажу. – Просто хочу собі ремонт в будинку зробити, тому найближчим часом на мої гроші не розраховуйте.

Мої слова сина засмутили, але він мені нічого не сказав.

А через кілька днів мені невістка зателефонувала, хоча вона до того такого не робила, ніколи мені перша не дзвонила, і каже, що якщо я не буду їм допомагати, то вона з моїм сином розлучиться, бо сім’я у них велика, витрати чималі, а мій син сам не впорається. Тому, вона з ним розлучиться, і поїде до своїх батьків.

Тепер я не знаю, що робити. Знову відправляти дітям гроші? А як же я? Чи можу я бути впевнена в тому, що коли я повернуся, то син з невісткою подбають про мене належним чином?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page