У мого сина було два шлюби. Зізнаюся чесно, другої невістки я не хотіла, і дуже довго її не приймала, про що зараз шкодую.
Володимир у мене єдина дитина, і ростила я його сама, оскільки його батько мене кинув заради іншої жінки, коли нашому сину було всього 7 років.
Чи важко мені було одній з дитиною? Так, дуже важко, навіть пригадувати не хочеться.
Тому я і була проти, коли син оголосив, що йде від своєї дружини до іншої жінки.
– Синку, опам’ятайся, у тебе ж дитина є! Чи ти не пригадуєш, як важко тобі було без батька? – намагалася я зупинити Володимира.
Та він не хотів мене слухати.
– Мамо, я Тетяну люблю, тому і йду до неї, бо життя у мене одне. А сина свого я не залишу, не хвилюйся, мій батько показав мені, як робити не треба.
І що я могла вдіяти? Сину 30 років, і він вправі сам керувати своїм життям. Пішов він до цієї своєї Тетяни, але я його відразу попередила, що її в своєму домі я не прийму, бо у мене є лише одна невістка – і це мама мого внука.
Син не став мені перечити, тому приходив до мене завжди один.
І обіцянку свою щодо сина Володимир теж виконав – повністю фінансово його забезпечував, що вихідних приділяв йому увагу і час.
В якійсь мірі мене це заспокоювало, головне, що дитина не відчула, що він росте без батька, адже Володимир брав активну участь в житті сина.
12 років тому я поїхала на заробітки в Італію, бо у мене там подруга була, і вона пообіцяла, що і мені знайде якусь роботу.
Я собі думала, що їду на 2-3 роки, щоб на старість собі щось відкласти, аби не просити потім у сина.
Та мої заробітки затягнулися. Кожного разу я думала, що от-от і я вже поїду додому, але залишалася ще на рік.
Коли онук закінчив школу і поступив в університет, я і свою першу невістку, Ірину, до себе в Італію покликала. Вона не дуже хотіла, але я їй пообіцяла, що теж дам гроші, і ми разом швидше купимо онукові окреме житло.
Все було добре, поки я не захворіла. В Італії я лежала в лікарні доволі довго, і треба було, щоб мене хтось обходив.
Я запропонувала Ірині, щоб вона місяць побула зі мною, а я їй заплачу ту тисячу євро, яку вона могла собі заробити.
Проте, Ірина відмовилася. Вона сказала, що я їй не мама, аби вона мене обходила.
Її словами я була прикро вражена, адже відколи мій син пішов від неї, я їх з онуком не залишала, я ж до неї весь цей час як до доньки рідної ставилася.
І яким же було моє здивування, коли до мене в Італію приїхала Тетяна. Володимир їй розповів, в якій я ситуації опинилася, і вона взяла відпустку на роботі, за свій рахунок, щоб приїхати до мене і допомогти.
– Ти що, зовсім не тримаєш на мене зла? – якось запитала я Тетяну.
А вона лише усміхнулася і кивнула головою.
За той місяць, поки вона була зі мною, я змогла добре її розгледіти, і зрозуміти, що вона за людина.
Тетяна і справді виявилася дуже хорошою, я тепер навіть зрозуміла сина, чому він пішов до неї.
Якщо так добре подумати, то в цій ситуації ніхто не залишився обділеним: син щасливий, внук весь цей час мав і тата і бабусю по татовій лінії, тому – чи маю право я судити свого сина і невістку Тетяну?
В житті буває по-різному, головне – в будь-якій ситуації залишатися людьми.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
