fbpx

Коли Ольга з невісткою підійшли до каси в супермаркеті, то заговорилися і касирка порахувала всі їх покупки разом. Невістка дістала свою банківську картку і за все розрахувалася сама, сподівалася, що свекруха все поверне. Та Ольга вважає, що вона старша, а дружина сина – молода, тому Людмила мала б забути все їй

Ольга все ніяк не могла повірити, що її невістка загадала їй тих якихось 300 гривень. Приписала їй якийсь незрозумілий для неї “борг”. І не посоромилася ж так вчинити! Молода, а така дріб’язкова людина, виявилася, просто в голові не вкладалося цей вчинок у 57-річної жінки. Розчарування одне.

Невісткою Ользі 30-річна Людмила стала всього майже рік тому. Живе зараз молоде подружжя окремо від своїх батьків, квартиру вони в оренду взяли. А в недалекому майбутньому вони хочуть брати кредит, щоб мати своє власне житло, а поки відкладають гроші на початковий внесок. Але підійшли до цього питання відповідально вони дуже, не зважаючи на молодий вік, зайву копійку не витрачають, економлять в усьому.

– Невже її врятують ці гроші, якихось 300 гривень, в наш час, ось поясни мені? Квартиру на них вона купить, чи що? Що кардинально вони змінять для них? – все ніяк не може заспокоїтися Ольга і скаржиться родичці після того.

Десь приблизно два місяці тому син Ольги з дружиною зібралися авто їхати у великий супермаркет – купити стіл, і Ольга сама попросилася з ними, просто подивитися, адже так далеко не їздила сама.

Піти з цього великого магазину з порожніми руками неможливо, принаймні, у Ольги в той день це не вийшло. Людмила теж, крім столика невеличкого, через який і поїхали туди, набрала в візок купу різних дрібниць – тертку, рушник, набір сковорідок, рукавиці, набір тарілок.

На касі вони забарилися, відволіклися, а коли звернули увагу, виявилося, що покупки їм рахують одним чеком, касирка все до купи зібрала, наче вони разом були.

– Гаразд, я зараз все оплачу зі своєї банківської карти, а потім розберемося по дорозі! – спокійно сказала Людмила своїй свекрусі.

Поки їхали назад додому, розклали покупки і порахували по чеку, що Ольга винна Людмилі 1300 гривень.

Свекруха відразу полізла в гаманець шукати гроші:

– Тільки ось дрібних грошей у мене немає, на жаль, я просто тисячу взяла і все! – зітхнула вона. – Людмило, ось тисячу віддаю, бо лише стільки з собою взяла в дорогу з дому, а 300 гривень буду винна тобі! Гаразд?

– Так звичайно, все добре, потім віддасте! То не так важливо зараз, згодом розберемося, – спокійно махнула рукою невістка. – Потім віддасте, як буде нагода.

– А ми з подругою якраз ось уже кілька місяців замовляємо сухофрукти в одному інтернет-магазині, дуже смачні, якісні та набагато дешевші ніж в магазині! Ми такі задоволені ними, – розповідає Ольга. – Сушені персики, фініки, груші та ягоди, ще й горішки там такі смачні. Людмила якось була у мене, спробувала, їй сподобалося дуже, попросила замовити і на неї їх – на мою адресу, щоб не платити зайвий раз за доставку. Я так і зробила в цей раз! Мені ж не важко!

Кур’єр усе замовлення доставив до Ольги вчасно, а наступного дня Людмила приїхала до матері чоловіка за своєю частиною замовлення.

– Я її попередила заздалегідь – твоє замовлення, кажу, на 700 гривень. Приїхала вона, я віддаю їй її пакет, вона мені – конверт з грошима, мабуть, приготувала вже. І заявляє мені – там не 700 гривень в ньому, а менше, я 300 гривень звідти відняла, ну якраз ті, які ви мені винні залишилися ще були за ті покупки, які в супермаркеті придбали віддати, пам’ятаєте? От чесно, я мало не впала від такого повороту подій! Треба ж бути такою дріб’язковою людиною, ми ж не чужі з нею люди. Доросла людина, працює, зарплату отримує, і тут – якісь гроші, фу. Я в ній розчарувалася! Така дріб’язковість, навіть неприємно стало мені!

Ольга, звичайно, вголос нічого не сказала, але їй було дуже неприємно в цій ситуації, і образу на невістку затамувала.

– Більше в житті з нею ніяких справ мати не буду! Я ж старша людина, вона молода, могла б і поступитися, ми ж родина. Наступного разу і я б вибачила її тих пару сотень, – сердиться тепер свекруха. – Нехай замовляє сама. Кур’єру б, до речі, вона заплатила б більше, ніж у мене взяла. Навіть говорити про це неприємно!

– А чому я повинна свекрусі дарувати свої власні гроші? Для мене цих 300 гривень теж гроші, – зовсім не розуміє Людмила. – Образилася вона дуже на мене після того мого вчинку, треба ж! Живе одна в двокімнатній квартирі, за оренду не платить, про кредит не думає, чим віддавати. Отримує не тільки зарплату, але і пенсію на додачу. Нікого не утримує, нікому не допомагає, для себе сама живе. А ми з чоловіком зараз дуже економимо на всьому. У нас поки ні кола ні двора, оренду оплачуємо чималу, все треба купувати, ще й дитинку хочемо. Та й взагалі, мене батьки так виховували: винна – віддай, неважливо, яку суму, хоч сто тисяч, хоч десять гривень.

Я не знаю, як ви, але я рахую, що права невістка у цій ситуації. Якби там не було, але якщо гроші винна то потрібно віддати. Хіба вона образила цим свекруху? Хіба мала пробачати ці 300 гривень, коли так важко їй?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page