У моєї мами є давня подруга. Її звати Олеся. Їй 57 років, заміжня, має одну доньку, Світлану.
Світлана вийшла заміж три роки тому. Спочатку молода сім’я жила на орендованій квартирі, плануючи в майбутньому взяти невеликий кредит, щоб придбати своє власне житло. Молоді часто приходили в гості до батьків Світлани і відносини у них були дуже добрі, поки усі не дізналися, що Світлана вже чекає дитину, згодом на світ у неї з’явилася маленька донечка, Олесина внучка. У матеріальному плані в молодого подружжя стало ще складніше: молода сім’я всі гроші віддавала за оренду квартири, а на життя зовсім мало залишалося грошей, купували лише найнеобхідніші речі та продукти харчування. І тоді Олеся, порадившись з чоловіком, запропонувала доньці з онучкою та зятем пожити тимчасово у них в домі, до моменту виходу дочки на роботу, адже так буде молодим жити легше, та й Олеся допомагатиме завжди чим зможе. Молоде подружжя відразу тоді переїхало до батьків Світлани, у них свій невеликий будинок, в тісноті, та не в образі. Батьки стали більше допомагати, а діти більше відпочивати.
Спочатку Світлана, та й зять особливо, якось не дуже добре сприйняли цю несподівану пропозицію матері дружини, вони звикли кілька років жити одні, де їм ніхто не заважав, нічого не радив, не втручався в їхнє життя. Але з часом побачили тільки плюси спільного проживання з батьками: зовсім не потрібно витрачатися на житло, батьки завжди готові допомогти і посидіти з онукою і стало більше вільного часу, по господарству їх ніхто не просив допомагати, а самі вони робити цього не спішили, адже це і без них робили справно.
Олеся дуже шкодувала свою доньку, адже вона бідна ночей не спить, то зубки лізуть у дитини, то животик – і прибирання і готування Олеся взяла на себе, причому відразу за дві сім’ї, бабуся з розумінням ставилася до всього, ніколи жодним словом не дорікнула ні Світлані, ні зятеві.
Минав час, внучка підросла, незабаром пішла в дитячий садочок. Але нічого для Олесі зовсім не змінилася: вона, як і постійно, і готує, і прибирає на дві сім’ї, іноді внучку в садочок відводить і забирає. Світлана і її чоловік працюють, їм ніколи, до домашніх справ вони діла не мають, вони молоді та вільні. А Олеся працює змінами, у неї часу і можливостей більше, адже має більше вихідних, так завжди думали донька з зятем.
Якщо спочатку Світлана з чоловіком хотіли відкладати гроші і брати кредит на власне житло, то тепер наче й зовсім про це забули, таке враження, що їх все влаштовує, життя з батьками для них здається раєм. Всі зароблені гроші витрачають на дорогий одяг, новомодні гаджети, постійні поїздки за кордон. Звичайно, коли отримують зарплату, то молоде подружжя їде у магазин і купує додому всі необхідні продукти, на тому й все. Далі все витрачається лише на їхні потреби. Гроші у них не тримаються зовсім, нічого відкладати їм не вдається, кажуть батькам, що життя зараз таке.
Олеся з чоловіком вже втомилися від сім’ї доньки, адже стільки турбот лежить лише на їхніх плечах. Хочеться в тиші посидіти, вже й вік такий, що важко постійно допомагати, але внучка має непростий характер, за нею око та око, про спокій та затишок тільки мріяти можна. Потім, до доньки та зятя друзі приходять постійно, і батьки відчувають себе зайвими у власній хаті, зайвий раз намагаючись не виходити з кімнати, бо почувають себе незручно.
Та й багато побутових дрібниць втомлюють, і це все накопичується, як снігова куля. А Світлану з чоловіком все і так влаштовує. Вони навіть жодного разу не заговорили про те, що пора б і з’їхати, чи мати власне житло. Хоча зять, як би між іншим, розповідав, що його друг здає квартиру хорошу, шукає орендарів, і ціна, наче хороша. Але ніхто і вухом не повів, наче так і має бути. А останнім часом Світлана все частіше починає з батьками мову про те, що вони з чоловіком планують скоро мати ще й другу дитину. А Олеся вже й з сумом думає про те, це знову декретна відпустка і безгрошів’я, все по новій. Вона дуже любить онучку і не проти ще однієї дівчинки, чи хлопчика, якими опікуватиметься, але, як згадає, скільки клопотів звалиться на її з чоловіком плечі, вже й не так радісно на душі.
Олеся тепер не знає, як правильно вчинити: як же дітям сказати, що вже й пора б своє житло підшукувати, батьки не можуть постійно все на собі тягнути, так, щоб не образилися рідні люди і правильно її зрозуміли. Адже псувати відносини з єдиною дочкою вона не хоче, внучку любить. Тепер вона думає, що даремно взагалі запропонувала з’їхатися і жити разом, краще б просто тоді тимчасово допомогли грошима на орендоване житло, а то діти тепер зовсім ворушитися не хочуть.
Так і живуть поки: молоді відпочивають та розважаються, радіють своєму безтурботному життю, будуючи плани на майбутнє, а батькам купа турбот нових про дітей та роботи вдома і по господарству. А роки минають.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
