fbpx
Життєві історії
Коли Олена Петрівна дізналася, що доньку покинув чоловік і вона з дітьми залишилася сама, мати швидко продала свою хату в селі і вирушила в столицю до Світлани. Купили вони маленьку квартиру і стали жити разом: донька на роботу ходила, а мати дітей гляділа. Світлана дуже швидко стала на ноги і сказала матері, що жити разом вже їм не обов’язково, вона орендує квартиру, аби швидше роз’їхатись

– Останнім часом я вже їм явно заважаю, я вже відчуваю це все сама, – сумно говорить Олена Петрівна. – І дочці, і онукам своїм! Потрібна була лише тоді, поки допомагала добре в усьому, все робила для них. Хату продала, все покинула, приїхала в важкий момент, коли їм була потрібна допомога та підтримка. А тепер онуків виростила – і більше не потрібна нікому, виходить. Дочка вже починає говорити про оренду квартири, уявляєш? Хіба це те про що я мріяла – старість по чужих кутках зустрічати, як це все взагалі розуміти?

Світлані 40 років, вже чимало років вона сама виховує дітей, ростить двох синів-підлітків. Розлучилася, коли молодший син був ще зовсім маленький, а старший трішки більший. Колишній чоловік розділив все нажите в шлюбі майно “по-чесному”, рівно навпіл: після розлучення Світлана, крім двох дітей і однієї валізи з речами, отримала на руки суму за половину двокімнатної квартири.

А, ну і ще копійчані аліменти з офіційної зарплати колишнього чоловіка – все по закону. Хоча сума та була зовсім невелика, на велику вона навіть і не розраховувала.

І як би Світлана сама справилася на той момент, незрозуміло, якби не мама її, яка у самий непростий момент була поруч з нею. Вона все кинула в останній момент заради рідних людей.

Мама, дізнавшись про все, продала свою хату в селі і приїхала до своєї дочки. Вона додала свої гроші до гроші доньки, які були у неї від продажу квартири і дуже вдало купили двокімнатну квартиру майже в центрі міста, в хорошому районі. Для них обох це було справжнє щастя, вони розуміли, що таким чином вже їм буде легше і життя скоро налагодиться, головне, що вони всі разом.

Світлана стала їздити на роботу до столиці, а мама взялася сидіти з дітьми, готувати і робити все необхідне вдома. Трохи пізніше хлопчаків вдалося влаштувати в хороший садочок, бабуся залишилася вдома, вона робила абсолютно все: відвести в садок, забрати, на ранок сходити, посидіти на лікарняному, а про те, що прала вона, готувала та прибирала, то й казати годі вже, вся робота пов’язана з будинком і дітьми була повністю на ній. Світлана спокійно працювала і не скаржилася на домашні справи, як більшість колежанок, які мали малих дітей.

– Як ти живеш з мамою? – розпитували подруги. – Не важко? Чи не сперечаєтеся ви?

– Так добре живемо! – відповідала Світлана усім. – Чого нам сперечатися, що ми можемо з нею не поділити? Я їй вдячна. Як би я без мами впоралася – взагалі не уявляю.

Насправді, непорозуміння були, звичайно, були з самого початку. Світланаа не завжди схвалювала мамині методи виховання, та й по господарству багато робила б не так. Але не в її положенні було вередувати? Дякувала мамі і за те, що вона робила. Світлана просто закривала на багато очі, і це було легко – їхала вона з дому затемна, приїжджала пізно і майже відразу лягала спати.

Мама повністю розчинилася в Світланиній сім’ї та онуках. Ніяких сторонніх інтересів у неї не було, життя заради дітей.

Діти пішли в школу, і бабуся завзято взялася за домашні завдання і уроки.

І все було начебто добре – спочатку. Потім – прийнятно. Потім – наче не дуже, якщо не зациклюватися на дрібницях.

Але останнім часом якось все зовсім зіпсувалося, стосунки у їх сім’ї зараз зовсім не такі, як були колись раніше.

З віком у мами погіршилося самопочуття, і, можливо, тому вона стала образливою, дуже категоричною. Все її не подобається. Хлопчаки просять, щоб бабуся вже припиняла ходити до школи їх зустрічати, але бабуся ніби не чує їх і не хоче помічати, що внуки вже добре таки підросли. Лізе перевіряти портфелі, зв’язала шапочки, які внуки носити не хочуть, ходить по п’ятах, влаштовує суперечки на тему: “Устим знову не хоче їсти супчик, та що ж таке, я дві години варила, Устимко, ну давай, п’ять ложечок”. Абсолютно втратила контакт зі старшим онуком, не розуміє його абсолютно – аж до того, що дитина бігає від бабусі, цілий день грається по друзях, а ввечері чекає Світлану у дворі. І начебто бабуся не стара ще, але ось зрозуміти цих підлітків чомусь зовсім не може.

Загалом, вдома тепер, замість спокою, кожен день якісь непорозуміння.

Бабуся ображається на всіх за будь-що.

А недавно у Світлани з’явився чоловік, який підвозить її додому, запрошує на побачення. І цей факт найбільше мамі не подобається. Вона щиро вважає, що Світлані зовсім вже цього не треба, і що, коли вже давно за сорок років вже й так нормально їй живеться. Діти є, чого ще треба на старості років?

Загалом, якесь суцільне одне нерозуміння, а мама стареньке ще й докоряє постійно: “Ось, я заради тебе, а ти”. І прірва все зростає між рідними людьми.

І Світлана сама починає розуміти, що для того, щоб зберегти хороші стосунки з мамою, а також спокій своїх дітей – треба роз’їжджатися в різні боки.

Тільки ось виглядає цей роз’їзд некрасиво – виходить, бабуся, поки за дітьми сиділа, була потрібна усім, а як діти виросли – то вже, якоїсь потреби в її присутності зовсім немає. До того ж вона і не мислить свого життя на самоті, останнім часом вона лише уявляла, що з найріднішими людьми проживе старість в рідних стінах. Але і жити далі всім разом неможливо якось, виходить.

Варіантів роз’їзду теж небагато – потрібно брати житло в оренду. Адже кредит Світлані ніхто не дасть.

Стареньку маму на орендоване житло Світлана не може відправити, буде ображатися, що її з житла свого виселяють, тому переїжджати доведеться самій жінці з двома дітьми. І навіть такий варіант буде для мами Світлані дійсно соромно й незручно перед нею, адже дітей мама їй виростила, і в скрутну хвилину прилетіла до неї на крилах, щоб допомогти і підтримати, а вона тепер стала сама на ноги і он як з мамою вчинила. Адже це зрада? Але хіба є інший вихід з цього?

Світлана сама останнім часом засмучена. Як їй правильно вчинити зараз, щоб добре було усім?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page