Я стала вдовою в 40 років. Після того, як не стало чоловіка, ми з донькою залишилися самі. Основним годувальником в сім’ї був чоловік, я працювала, але зарплата у мене була невелика.
Щоправда, донька на той час вже була студенткою, і щоб допомогти мені, вона теж стала підробляти. То ж разом ми якось пережили складні часи.
Потім донька вийшла заміж і привела зятя до нас, в нашу двокімнатну квартиру. Станіслав – хороший хлопець, але він з такої ж небагатої сім’ї, як і ми.
Молоді чекали дитину, і я розуміла, що скоро нам в квартирі буде тісно.
На роботі давно звернув увагу на мене Олег Іванович, начальник зміни. Він, як і я, був вдівець, але на 15 років старшим за мене.
Олег Іванович давно жив сам, і не раз пропонував мені переїжджати до нього, але я все ніяк не наважувалася.
Та все ж, я дала згоду. У Олега була своя двокімнатна квартира, в якій ми і стали жити разом.
Прожили ми майже 20 років. Олег був дуже уважним і дбайливим до мене, а я до нього. Ми стали неабиякою підтримкою один для одного.
Останній рік Олег дуже хворів, часто лежав в лікарнях, і весь цей час я була поряд.
У нього була донька, Лариса, але вона з сім’єю жила в іншій області, то ж приїхати і доглядати тата вона не могла.
Коли Олега не стало, Лариса з чоловіком приїхали і всі витрати взяли на себе.
Ми з Олегом хоч і були разом 20 років, але з його донькою ми бачилися всього кілька разів.
Лариса залишилася ще на кілька днів, а потім сказала, що нам треба поговорити.
Я здогадувалася, про що йтиме мова, адже я не була розписана з Олегом, а заповіту він не залишив.
Отже, за законом, єдиною спадкоємицею є його донька Лариса.
Наскільки мені відомо, Лариса з чоловіком теж не дуже заможні. Тому було цілком ймовірно, що вони захочуть продати батькову квартиру.
Я вже зателефонувала доньці і попередила, щоб вона готувала мені місце, бо я швидше за все, повернуся додому.
Але Лариса мене неабияк здивувала. Вона подякувала мені за те, що я стільки років була з її батьком, і що не залишила його в важкий період.
Донька Олега сказала, що я можу залишатися в квартирі її батька і жити тут стільки, скільки треба.
Я чекала на різні сценарії, але не на такий, тому аж розплакалася від несподіванки.
Виявляється, є ще на світі вдячні і добрі люди! Чи то може Олег мене з небес так оберігає?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.