fbpx

Коли Оксана і Віталій вирішили одружитися, відразу знали, що жити доведеться їм з його бабусею. Ні, спочатку вони пробували натякнути, що після весілля винайматимуть собі житло, але баба Варка збунтувалася. Молоді залишилися, хоча Оксана сто раз пошкодувала про те. Тому в один день, коли жити разом стало неможливо, вони з’їхали. – Коли так, то зусім до мене не приходьте. Відмовляюся від тебе, кидаєте, і за квартиру цю забудь. Порву заповіт і перепишу хату на того, хто зо мною житиме, – мовила Варка. Так минали дні за днями, баба навіть говорити не хотіла з подружжям, поки Віталію не подзвонила сумна сусідка

В час коли Оксана і Віталій вирішили одружитися, відразу ще знали, що жити доведеться їм з його бабусею. Ні, спочатку вони пробували натякнути, що після весілля винайматимуть собі житло, але баба Варка збунтувалася. Після того, як не стало її дочки вона взяла на себе турботу про 14-літнього онука.

– Квартира двокімнатна, заповіт склала на Віталіка… Нащо вам якась орендована квартира, щоб гроші чужим людям давати? Що, місця бракує тут? – переконувала молодих. За матеріалами

У них зайвих грошей, звичайно, не було на той час. Тому, згнітивши серце, погодилися зі старенькою. Як же Оксана потім каялася, що не настояла на своєму!

У старої людини були свої звички та заскоки. Молода жінка спочатку мовчки прибирала за нею весь бруд всюди та слухала безкінечні повчання. Заспокоювала себе, що в цілому все непогано. Хоча побутові «суперечки» велися між ними мало не щодня.

Від початку холодильник був спільний – звичайний такий, старенький, з невеликою морозилкою зверху, а внизу – холодильна камера. Молоді завжди самі закуповувалися у супермаркеті тижнів на два. Місця в холодильнику обмаль, а баба відмовлялася викидати прострочені консерви й інше незрозуміло що.

Ситуацію вирішили молоді відразу – купили власний холодильник і поставили у кімнаті.

Оксану засмучувала проблема з тарганами, яких бабуся розводила з неймовірною швидкістю, лишаючи всюди крихти і немитий посуд. Коли онук із дружиною вирішили позбутися їх, то отримали безкомпромісну відмову. Реально молодій жінці стало неприємно, коли здоровенний прусак виповз із їхнього холодильника, який стояв у кришталево чистій кімнаті.

І так доводилося сперечатися за будь-яку дрібницю. Маразм бабусі міцнішав з кожним днем. А коли через пів року молода пара дізналася, що чекає на дитину, і сказала про це бабі, почалося справжнє пекло. Іноді доходило до справжніх непорозумінь. Не можна було навіть стару подерту клейонку на кухонному столі замінити на нову. Останньою ж краплею стало те, що баба звинуватила онукову дружину в… якихось чарах.

Оксана тихо плакала ночами. Хвилювання відбивалися на її стані – лікарі поклали молоду жінку на збереження.

Віталік вже сам серйозно задумався. Хоч як він любив свою бабу Варку, але заради спокою у власній сім’ї та народження здорового малюка серйозно вирішив, що після повернення Оксанки додому орендують окреме житло і переїдуть у іншу квартиру.

І поки жінка лежала у стаціонарі, підшукав помешкання. Квартира була в новому будинку, без меблів зовсім, правда.

Коли сказав про це бабі Варці, вона зчинила справжню суперечку:

– Та нащо ж ви з’їжджаєте? Та хіба я вже така погана? В теплі, добрі живете на всьому готовому! Я ж тебе не кинула, а ти відмовляєшся від старої, не кидай і ти мене!

Віталіку баби було дійсно шкода. Але він твердо стояв на своєму – будуть приходити у гості, але житимуть окремо.

– Коли так, то зусім до мене не приходьте. Відмовляюся від тебе, кидаєте, і за квартиру цю зовсім забудь. Порву заповіт і перепишу хату на того, хто зо мною житиме…

В Оксани та Віталія народився син. Вони запрошували бабу Варку в гості побачити правнука. Та лише губи піджала і косо подивилася у їх сторону.

– Не прийду, сказала. І до мене не ходіть.

Оксана тільки плечима знизала: не хочете, то й не треба, вмовляти не буде. Віталіку було сумно. Любив він бабусю, хоч і потакати їй у старечих бзіках не збирався.

Про життя старої онук із дружиною дізнавалися від сусідки Вєри з другого поверху. Та їм повідомила, коли баба з тиском у стаціонар потрапила. Віталік ходив до лікаря, давав гроші на медикаменти. Через Вєру інколи бабі Варці й продукти передавали. Та думала, що то сусідка така добра і жаліє її.

А одного разу сама Вєрка прийшла до Оксани і Віталіка.

– Рятувати треба бабу, вона зовсім на старості розум втратила. І схоже, потрапила у якусь халепу.

Від того, що розповіла сусідка, у молодих ноги похололи.

Одного вечора після Трійці Вєрка вийшла на балкон і почула, як баба Варка щось там говорить погане. Вона розмовляла з якимось незнайомим чоловіком.

– От, бабуля, вам тут фрукти і тортік з праздніков! – пробасив якийсь незнайомець.

– Я нічого не віддаю і не продаю, дайте мені спокій! – говорила баба Варка. – Я з іншими людьми домовлялася. Вони мені нормальні гроші давали. А ви що за копійки суєте?

Вєрка подивилася вниз. Біля під’їзду стояли дві машини, а поруч – четверо чоловіків, які дуже не сподобалися жінці.

Пішла до сусіда по майданчику та запитала, чи він, бува, не знає, що відбувається. Толік жестом показав: усе, у бабусі якісь проблеми там.

– Її в стаціонар збираються відправити кудись, – прошепотів.

– Може, поліцію викликати? – запропонувала Вєрка.

– А воно нам треба, жінко? – знизав плечима сусід. – Вона сама винна, нічого було підписувати сумнівні папери, в її роки це вже недобра справа! Їй наобіцяли золоту старість, а вона повірила, що житиме у приватному маєтку, як у раю.

Поки сусіди розмовляли, незнайомець з бабусею вийшли з квартири на сходи.

– З вами буде, як ми і договорілісь? Ви с’єдітє сразу посля празніков. Тут уже другії люди жити мають вже давно. Даємо вам два дня. Бєрітє дєньгі, шо даємо. А то можем і так попросити піти. Все, – серйозно так мовив чоловік.

Молодики сіли у машини і поїхали собі у свою дорогу.

А баба Варка стояла біля дверей квартири. З вицвілих старечих очей котилися сльози, а зморщені губи затремтіли.

Наступного ранку Віталік уже був у баби. Стара як побачила внука, заплакала і не змогла нічого сказати, крім «Пробач мене, сину».

Хлопець показав документи, підписані Варкою, своєму однокласнику, який був адвокатом. З’ясувалося, що нічого страшного не сталося і справу можна залагодити швидко і просто, для нього це не проблема. Баба підписала договір довічного утримання. Заповіт, як і казала молодим, – порвала. Погодилася, щоб у її квартирі жили зовсім незнайомі люди. Натомість вони мали давати гроші за її утримання у приватному будинку для престарілих. Після того, якби не стало самої Варки квартира залишалася їм.

Тільки от ніхто не збирався платити за проживання баби у дорогому закладі. Ті люди просто хотіли здати стару в якийсь стаціонар за гроші, а квартиру отримати практично за безцінь. Вони навіть не знали, що у неї є внук, адже думали, що вона самотня.

Договір відразу анулювали. А через день Варка прийшла до Віталіка й Оксани в гості. З гостинцями. Дворічний Діма не відходив від бабусі, щось лепетав на лише йому зрозумілій мові. А старенька тихенько змахнула долонею непрохану сльозу, щасливу.

Марта ДИМИДІВСЬКА

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – avito.

You cannot copy content of this page