Діаспора
Коли один рік минає наче три: український емігрант розповів про життя в Китаї

Український емігрант Олександр Каменських переїхав із невеличкого містечка під Одесою до Китаю 13 років тому. Зараз він бізнесмет, фотограф та лідер тамтешньої української діаспори. Для farwater він поділився власною історією еміграції та адаптації у новій країні.

“За відчуттями рік китайської життя дорівнює двом-трьом українським”, пише Світ.ua.

Коли вперше потрапив в Гуанчжоу, російськомовних громадян в ньому проживало кілька десятків. Можна було тижнями ходити по вулицях і не зустрічати співрозмовників. Все це в комплексі з іншою культурою, людьми з іншою ментальністю, часто не розуміють тебе або роблять вигляд.

Це було досить важко. Пам’ятаю, тоді у нас навіть своєрідний тренінг організувався. Ранок, за сніданком, ми з моїм товаришем (у нього була також відрядження на кілька місяців) починали з перегляду комедійних передач, налаштовуючи себе на позитив. Так під «хиханьки та хахоньки» і працювали до пізнього вечора. Китай налаштовує на цілодобову роботу.

Китайці дуже працелюбні і постійно чимось зайняті, секрет такої працьовитості, напевно, криється у високій конкуренції життя, але тим не менше. Спочатку мене навіть забавляв цей момент: буває, повертаєшся з пізньої відвантаження товару в 3-4 години ночі, проходиш повз перукарні, а там одна або дві китаянки красу наводять, зачіски роблять. Хто потрапляє в Китай, в більшості теж починає вливатися в такий ненормований графік і деколи по відчуттях рік китайської життя дорівнює двом-трьом українським.

Про народження і життя громадської організації HROMADA

В місті Гуанчжоу діаспори не було. Українці «розчинялися» у російськомовному співтоваристві поряд з російськими, казахами, узбеками, білорусами, грузинами – з усіма національностями колишнього Радянського Союзу. «Так би і залишалося, якби не агресивна політика Кремля щодо України, – каже Олександр. – Це був поштовх. Більшість українських громад по різних містах Китаю виникли в постмайданний період саме як наслідок цього.

Громади стали майданчиком об’єднання співвітчизників і однодумців, інформаційним опором і провідником української культури і української точки зору. Підтвердженням змін і єдності може служити і такий приклад: рік тому я протягом 30 днів подорожував по Китаю, зустрічався з українцями, з громадами в містах, всюди знаходив підтримку. Хоча три роки тому уявити і втілити це було неможливо.

Пам’ятки Гуанчжоу

Столиця провінції Гуандун є найбільшим індустріальним центром в межах південної частини країни. Багатогранність цього дивного міста привела до того, що йому було дано відразу кілька назв. Відомий раніше як Кантона місто Гуанчжоу іноді називають містом кіз (Ян чен) або містом рисових полів (Сунь чен).

За значущістю він поступається лише Пекіну і Шанхаю. Датою її заснування вважається 862 рік до н.е. У збереженні і примноженні багатої історії городяни вбачають одну з найбільш першорядних завдань. Вулиці ультрасучасного центру торгівлі і промисловості пронизані місцевим колоритом. Що важливо, в минулі часи порт Гуанчжоу виступав в ролі відправної точки овіяного міфами Шовкового шляху, що простягалася аж до Олександрії.

Читайте також: “НЕ ЗАЙМАЙТЕ МЕНЕ, СЕНЬЙОРЕ КАРАБІНЕРЕ”: ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТОК В ІТАЛІЇ

Related Post

facebook