fbpx
Життєві історії
Коли не сила було терпіти витівки чоловіка, Таня зателефонувала його першій дружині. Зоя вночі викликала таксі і забрала її з дитиною до себе

Коли не сила було терпіти витівки чоловіка, Таня зателефонувала його першій дружині. Зоя вночі викликала таксі і забрала її з дитиною до себе.

Нещодавно у друзів я познайомилася з доволі цікавими жінками. Нічого б дивного, якби… З розмови стало зрозуміло, що у дітей цих найкращих подруг спільний батько, тому гості з неприхованим інтересом спостерігали за ними. Жінки, звичайно, це помітили і, сміючись, «відрекомендувалися»: За матеріалами Вісник К

– Я – Зоя, перша жінка нашого чоловіка, а Таня, – кивнула на трохи молодшу, – третя. Так у житті склалося, що ми стали близькими подругами…

Бізнесмен колись валявcя у калюжах

Зої – 37, а Тані – 33. Звела їх доля разом недавно, всього кілька років тому. Жінки погодилися розповісти про себе, але з умовою: ніяких прізвищ, ніяких фото.

– У Луцьку в мене багато і родичів, і знайомих, не хочу, щоб зайвий раз шепотілися за спиною, – пояснила старша. – А хто знає мою історію, здогадається й так.

…Зоя з Вадимом ходили разом у школу, а коли дочекалась його з армії, відгуляли весілля. Народження сина чоловік замочував цілий місяць. З того часу і почалися проблеми – він на тижні йшов у зaпої. Та жінка не опустила рук і не здалась.

– Де тільки його не возила – пригадує Зоя. Тримався максимум місяць, а тоді приходили сільські друзяки – і починалося те саме. Мені підказали одну жінку аж на Львівщині, яка нам і допомогла. Що вона йому зробила, не маю поняття, але він став зовсім іншим.

Вадим разом із Зоїним братом поїхав на заробітки в Португалію. За кілька років заробив на квартиру, машину, почав свій бізнес. Ні його клієнти, ані партнери навіть не здогадувалися, яке пекло пережила молода сім’я. А свекруха не надякувалася Зої: чого гріха таїти, саме вона повернула її сина до нормального життя. Спочатку Вадим торгував на ринку сантехнікою, а згодом обзавівся офісом, підлеглими і секретаркою.

Отоді в сім’ї й почалися проблеми. Все частіше Зоя ловила чоловіка на брехні: то він париться з друзями у бані, коли вона їх бачила у барі, то їде у відрядження, коли знайомі зустрічали його в іншому кінці міста. Якось Зоя надумала все дізнатися, бо не могла заспокоїтися. Прийшла в офіс, коли Вадим був у черговій поїздці. Взяла пляшку вuна, солодощі – виставила могорич нібито за якусь сімейну дату. Випили і в дівчат із заздрості до секретарки розв’язалися язики. Розповіли, що Наташка вже з півроку як поклала око на шефа, вони були разом кілька днів у Варшаві, тиждень у Єгипті, а всі ті «відрядження» – то її хата на околиці міста. Що цікаво, її мати не проти такого зятя…

– Не знаю, як мені вистачило сил те все слухати! Мене жодного разу ніде не возив, усі гроші вкладав у бізнес, а її – на море! Коли їхав у Єгипет, казав, що шукає контакти для бізнесу за кордоном, – вже тепер, коли минули роки, Зоя про це спокійно розповідає. – Найбільше було образливо те, що я його підняла з болота і завдяки мені він став людиною. Можна сказати, подала тій Наташці готового чоловіка. У той же вечір, коли про все дізналась, зібрала Вадимові шмотки – і виставила за двері. Признаюсь, цілий рік не могла відійти, жила з болем на душі. А коли почула, що колишній розійшовся з тою дівкою, бо знайшов іншу, мені стало легше. Якось побачила в місті Наташку з дівчинкою і не соромлячись підійшла до неї. «Ну що, довго нажилася з ним? – кажу їй. – Тепер і ти – покинута жінка з дитиною». Не повірите, я була щаслива, коли мій колишній чоловік… одружився втретє.

До свекрухи жінки їздять разом

Таня, третя дружина, родом із курортного Хмільника. Сюди у санаторій, де працювала медсестрою, якось приїхав Вадим, ще коли був одружений із секретаркою. Слово за слово – і вони розговорилися.

– Вадим скаржився на життя, що вже другий шлюб, а толку немає, – пригадує Тетяна. Якщо Зоя емоційна, рішуча, вперта, то Таня – її протилежність: спокійна, розважлива. – Все добрим словом згадував Зою, дуже жалкував, що розійшовся з нею. Я з недовірою ставилася до його залицянь – хоч було мені під тридцять і ніколи не була заміжня, жонатих старалась відшивати, з ними тільки одні клопоти. Коли він поїхав додому, цілий рік телефонував, а наступного літа знову приїхав, сказав, що вже розлучився.

– І навіть показав тобі штамп у паспорті, щоб не сумнівалась, – перебиває подругу Зоя. – Пам’ятаєш?

– Так, я й призабула, – посміхнулась Таня. – Звичайно, мене непокоїло, що Вадим уже мав дві жінки. Але він був такий уважний, дарував подарунки, я й здалась. А тим більше зрозуміла, що чекаю дитину.

Вадим привіз Таню до Луцька, але жили добре вони недовго. Чоловік… зірвався – і це через п’ятнадцять років, коли востаннє брав до рук чарку. «Це йому Наташка поpoбила – сто процентів, – переконана Зоя. – Бо вона не раз прибігала до нього в офіс, благала повернутися, згадала про дитину». Вадим все частіше став приходити додому нетверезий – чіплявся до Тані через будь-яку дрібницю, лякав маленьку донечку. А на ранок мало що пам’ятав, на колінах просив пробачення. І в одну таку ніч, коли несила була терпіти, Таня зателефонувала до… першої дружини Вадима.

– А що тут такого? – дивується Зоя. – У неї в Луцьку жодної рідної душі, ні родини, ні знайомих! Що, серед ночі мала у Хмільник їхати?! Тоді їй сказала: правильно зробила, що подзвонила до мене. Я викликала таксі, забрала її з дитиною до себе. Мій чоловік був не проти, розумів, що їй на чужині важко. З того часу ми подруги. Разом возили Вадима до тієї жінки на Львівщину, що його колись зaкодyвала. На щастя, вона знову допомогла нам.

– Невже справді можуть подружитися дружини одного чоловіка? – цікавлюся не лише я, а й інші гості.

– Як бачите! Таня не забирала його в мене, її шкода, ніби сестру, я, як старша, стараюсь їй щось порадити, підказати, як бути з Вадимом. Не повірите, ми тепер сім’ями в гості ходимо, дні народження дітей разом святкуємо. Хочемо, щоб мій син, а її дочка не цуралися один одного. Хтозна, що чекає їх у житті. Навіть до Вадимової матері разом їздимо – свекруха мене признає і зараз, бо я їй сина колись врятувала, і Таню теж любить за те, що вона його не покинула…

Олена ПАВЛЮК,

м. Луцьк

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook