Свекруха ніколи не любила мого чоловіка, свого старшого сина, і на це була причина. Так вийшло, що вона народила Олега ще в дошлюбний період.
Потім їй пощастило, з трирічним сином вона ще дуже вдало вийшла заміж. Її чоловік на той час започаткував бізнес, і вже тоді почав заробляти непогані гроші.
У шлюбі свекруха народила ще двох дітей: сина і доньку. Своїх молодших дітей вона дуже любила, всю свою материнську турботу вона віддавала їм, а до свого старшого сина у неї ставлення було далеко не найкраще.
Вітчим же ніколи не робив різниці між дітьми, він і купував все для всіх однаково, і на горіхи однаково діставалося усім, якщо було за що.
Свекруха не раз могла сказати своєму старшому сину, що він їй все життя спаскудив, хоча це було не так, адже Олег аж ніяк не завадив їй влаштувати своє особисте життя.
Коли ми одружилися, то свекруха глянула на мене прискіпливим поглядом, і сказала, що нічого доброго від Олега вона і чекала, тому їй байдуже, де ми будемо жити і як.
Мені було це дуже дивно спостерігати, поки Олег мені не пояснив, в чому справа.
Я зрозуміла наскільки йому все це неприємно, скільки йому всього довелося пережити, тому вирішила, що ми з його родиною спілкуватися не будемо.
Рік ми спокійно прожили, а потім прийшла сумна звістка – раптово не стало вітчима Олега. Він ніби щось відчував, тому підготував усі документи.
Свекрусі дістався їхній будинок, а усім дітям, в тому числі і моєму чоловікові, вітчим подарував по двокімнатній квартирі. Кому дістався бізнес – залишалося інтригою, тому що вітчим сказав адвокату, щоб цю інформацію він відкрив для нас усіх пізніше.
– А йому за що? Він же не рідний, – стала обурюватися чоловікова молодша сестра, коли дізналася, що Олег отримав таку ж квартиру як і вона.
Мама теж була не рада такому рішенню свого чоловіка, бо вважала, що її старший син не заслужив такого подарунку.
Всі вони були настільки незадоволені тим, що ми теж отримали квартиру, що вони на сімейній нараді дружно визначили, що бабуся, мама вітчима, буде жити з нами.
– Відробляй, братику, квартиру задарма ти не отримаєш – доглядай тепер бабусю, – з докором сказав молодший брат.
Віру Андріївну ми чудово знали, Олег любив цю жінку і вважав її своєю бабусею, тому ми без зайвих питань погодилися взяти літню жінку до себе, хоча і знали, що просто не буде, адже за нею тепер був потрібний постійний догляд.
Бабуся теж дуже зраділа, що житиме саме з нами, не зважаючи на те, що вона майже не піднімалася з ліжка, у неї завжди був хороший настрій, вона багато жартувала і розповідала нам безліч цікавих історій із свого життя.
Раділи родичі чоловіка недовго, бо зовсім скоро відкрився той факт, що свій бізнес вітчим залишив своїй мамі, а Віра Андріївна все вирішила передати Олегу. Зробила вона це швидко і грамотно, щоб іншим внукам нічого не дісталося.
Що тут почалося, коли всі дізналися, що бабуся таким чином розпорядилася спадщиною. Спочатку брат і сестра намагалися бабусю забрати до себе, але вона не захотіла нікуди переїжджати. А потім вони вирішили через суд забрати у нас все, та навіть так у них нічого не вийшло.
Бабуся жила з нами три роки, а потім її не стало. Ми провели її, як годиться, в останню путь, але більше ніхто не прийшов. Родичі чоловіка не пробачили їй того, що вона їх залишила без нічого і все віддала нерідному внуку.
До речі, у них все дуже непросто склалося. Брат встряг в сумнівний бізнес, і втратив все, навіть свою квартиру. Тепер він живе з своєю мамою, а свекруха виплачує за нього борги.
Сестра Олега розлучилася з чоловіком і поїхала кудись з своїм новим кавалером, а двох своїх дітей залишила мамі. Так що свекрусі тепер дуже не солодко, тому вона щоразу просить допомоги у Олега, свого нелюбимого сина.
Нещодавно ми перебирали речі бабусі, і знайшли лист. Його написав вітчим. Він попередив маму, що якщо з ним щось трапиться, щоб вона йшла до Олега. “Він хоч нам і не рідний, але найбільш людяний. Вибач, що своїх рідних дітей я не зміг виховати так само”, – написав вітчим у листі до Віри Андріївни.
Зараз у нас все добре. Олег став хорошим керівником, бізнес вітчима він підняв на новий значно вищий рівень. Допомагати мамі він не відмовляється, тому що це мама. І хоч вона завжди його не любила, він вирішив це не згадувати.
За що я захоплююся своїм чоловіком, так це за те, що він, не зважаючи ні на що, виріс дуже людяним і розуміючим. Як на мене, то саме це в житті і є головним.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
