З чоловіком я розлучилася ще 10 років тому. Пішла сама від нього, бо не змогла пробачити зради.
Двоє наших дітей залишилися зі мною. Чоловік не вважав за потрібне давати їм більше, ніж передбачали аліменти, тому мені довелося працювати за двох.
Заміж я виходила з великої любові, Андрій був перший парубок на селі, всі дівчата хотіли б стати його дружиною, але він вибрав мене.
Я раділа дуже, а моя мама як почула, за кого дочка заміж зібралася, просила мало не навколішках не йти за Андрія, але ж хіба можна було мене переконати в тому, що не вийде з Андрія доброго чоловіка?
Після весілля Андрій забрав мене до себе. Він один син у мами, до того ж часто на заробітки в Польщу їздив, то щоб маму саму не залишати, привів додому невістку.
Відразу скажу, що свекруха у мене була чудовою людиною. Вона рано овдовіла, заміж більше не виходила, сама сина ростила.
Але певно забагато любові йому віддала, бо виріс Андрій зухвалим і гордим: ти йому слово – він тобі десять, ніколи нікого слухати не хотів, робив все так, як сам вирішив.
Перші кілька років жили ми з Андрієм добре, спочатку народилася перша донечка, а через рік і друга. Андрій радів народженню доньок, але був з ними мало, оскільки постійно їздив на роботу.
Добре що хоч бабуся була поруч, допомогла мені з дітьми, поки ті маленькими були.
Андрій приїжджав додому не часто, здебільшого на свята. Казав, що хоче заробити гроші, щоб квартиру купити.
Я йому вірила, сама для себе нічого не просила, думала – дочки підростають, треба буде забезпечити їх житлом.
То ж мовчала на постійну відсутність чоловіка удома, допоки одного разу не підслухала розмову свекрухи з Андрієм.
Я аж присіла, коли зрозуміла, про що йде мова – у мого чоловіка є інша!
«Сину, опам’ятайся, любов твоя швидко мине, а у тебе дві донечки підростають», – просила свекруха.
Хоч вона і намагалася говорити тихо, але я все почула і не змогла стримати сліз, тому голосно розридалася.
Андрій приїхав, щоб офіційно оформити розлучення. Його нова пасія вже чекала дитину, жити вони вирішили в Польщі.
Після розлучення ще якийсь час я жила у свекрухи, а потім і сама на заробітки подалася. Діти залишилися з бабусею, свекруха сама так захотіла.
Через 6 років я купила квартиру і ми всі разом переселилися туди.
Минуло кілька місяців і важко захворіла свекруха. Я зателефонувала колишньому чоловіку, щоб сказати, що справи у мами не вельми добрі.
Андрій холодно відповів, що не може повернутися додому, щоб матір доглядати. І до себе забрати не може, бо місця і самим мало.
Свекруху свою я саму залишити не змогла, вирішила з дітьми в село повертатися, допомогти жінці, яка за цей час стала мені другою матір’ю.
Свекрухи не стало через чотири місяці. Андрій на пoхорон не приїхав, але на сорок днів з’явився, щоб з’ясувати що там із спадщиною.
А коли дізнався, що все дісталося мені, не міг повірити, що рідна мама так з ним вчинила.
Пообіцяв, що просто так це не залишить, буде зі мною судитися.
Ну що ж, побачимо, я для себе вирішила, що все буде так, як Господь дозволить.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.