fbpx
Життєві історії
Коли не стало свекрухи, чоловік пішов жити в її хату, а мене з собою не покликав. Так ми з ним і розійшлися після 20 років шлюбу. Дітей він залишив на мене, тоді мені було дуже важко, я тягла все це з останніх сил, але мої дочки нічого не оцінили

Моя життєва історія доволі сумна, ось пишу сюди, може хтось з читачів дасть мені якусь корисну пораду, бо я просто не знаю, як мені далі жити.

Після весілля ми з чоловіком стали жити у його мами, бо вона жила одна, свекра не стало кілька років тому.

Ми були доволі молодими, все життя попереду, чоловікові було на момент одруження 26 років, мені – 22.

Ще до нашого одруження чоловік попереджав мене про поганий характер його мами, з нею ніхто з близьких не міг ужитися.

Але я наважилася і вирішила спробувати, бо у нас не було де жити.

Чомусь я була впевнена, що зможу зі свекрухою порозумітися.

Але якось мій чоловік занедужав і потрапив в лікарню, і вдома я залишилася одна з його мамою.

Ось з цього все і почалося, вона прямо в обличчя мені говорила, що я не пара її сину, і що вона постарається, щоб він мене кинув.

В свою чергу я з усіх сил намагалася з нею порозумітися, думала, в різних сім’ях все по-різному, хотіла підлаштуватися до неї.

Але це було марно, бо свекруха таки стримала своє слово і наговорила чоловікові такого, що я навіть уявити не могла.

Тоді я зрозуміла, що я більше не можу з нею жити, тому я повернулася до своїх батьків.

Коли чоловіка виписали з лікарні, він переконав мене повернутися до них, і я це зробила заради того, щоб зберегти сім’ю.

В результаті прожили з нею три роки, кожен день нові сцени з боку його матері, я ледве все це витримувала.

В такій не зовсім сприятливій обстановці і народилася моя перша донечка.

В один із днів ми зібрали речі і переїхали від мами чоловіка, поневірялися по квартирах, але цей час нашого життя був найкращим.

Народилася друга дочка, різниця між дітьми один рік і три місяці.

Дівчатка росли спокійними і дружними, через кілька років у нас з’явилося своє житло.

Як тільки у нас з’явилася своя квартира, чоловік кожен день, як на роботу, став ходити до матері вечорами.

Додому приходив пізно, і при поверненні додому починав з претензій до мене, я розуміла – він говорив словами своєї мами.

Найгірше те, що всі ці неприємні ситуації відбувалися в присутності моїх дочок, я тоді вже розуміла, що це недобре, і що безслідно це не пройде.

Так прожили з ним 20 років, і коли не стало його мами, під приводом, що в її будинку потрібно спочатку комусь пожити, чоловік переїхав в її будинок.

Що найцікавіше, мене він з собою туди не покликав, сказав, що я навряд чи я погоджуся їхати в будинок його матері, тобто, вирішив все за мене.

Так я залишилася з двома підлітками одна, моїм дівчаткам було 16 і 17 років.

З чоловіком не живемо разом уже 13 років, допомоги особливої ​​від нього не було, платив мінімальні аліменти на двох дітей до повноліття.

Поки дівчата мої ще вчилися в школі, все було добре, проблеми почалися, коли мої доньки підросли.

З молодшою ​​донькою були рівні встосунки, а ось зі старшою почалися серйозні проблеми і непорозуміння.

Вона мені говорила, що я нічого не досягла в житті, що моя робота і зарплата жебрацька, я завжди працювала вихователем в дитсадку.

Після розлучення я стала шукати іншу роботу, щоб можна було більше заробити, бо дітей потрібно було на ноги поставити.

Завжди вчила своїх дочок бути самостійними, не залежати ні від кого. І вони у мене працювали і вчилися, зовні було все добре, але в стосунках була тріщина.

Вони стали висловлювати, що ось у подружок в повних сім’ях, дітям батьки і квартири купують, і у них все добре, а я бідна і не можу їм нічого дати.

Так тривало років зо два, потім мої дівчатка одна за одною знайшли собі наречених, і стали жити з молодими людьми в цивільному шлюбі.

Звичайно, мені це не подобалося, але мене вже ніхто слухав, та й дорослі вони вже стали, все самі без мене вирішували.

Потім у мене теж з’явився чоловік, мої діти його перший час не приймали, але з часом, почали ставитися до нього непогано.

Спільно з ним не живемо, але він мені у всьому допомагає, зрештою, я теж людина, і мені теж потрібне тепло і спілкування.

Минув деякий час, і я влаштовую старшу дочку через свою знайому на роботу, і почалися знову проблеми, знову я стала поганою, бо влаштувала її на погану роботу.

Зараз моїм дівчаткам 28 і 29 років, вони обидві живуть в цивільному шлюбі, старша практично перестала до мене приїжджати в гості, каже, що її не влаштовує, в якому районі я живу.

На даний момент, старша дочка працює і отримує викую заробітну плату, почала виплачувати квартиру, я за неї дуже раділа.

А коли я повідомила, що теж хочу змінити свої житлові умови, що хочу продати свою квартиру і дачу і придбати нове житло, старша донька сказала, що у мене нічого не вийде.

А молодша дочка мене підтримала, і просила мене не звертати уваги на висловлювання сестри.

На слова старшої дочки я відповіла, що це моя справа купувати чи не купувати будинок, де мені працювати і з ким жити, це моє життя, а вона проживає своє життя.

Я звичайно ж, розумію, чому вона так себе повела, все знову впирається в гроші. Але де ж її душа, і як мені з цим жити?

Я так люблю своїх дітей, і мені так не вистачає тих стосунків, які були у нас раніше.

Як кожна мама, я мріяла, що народивши донечок, я буду мати міцну опору і підтримку в житті, але в результаті все вийшло зовсім не так.

Не знаю, як налагодити стосунки з моєю донькою, тепер я вже боюся, що і молодша може просто одягла маску, у мене не стало довіри до найближчих мені людей.

Розумію, що і я не ідеальна, я така ж людина зі своїми недоліками, але вважаю, що я не заслуговую такого відношення до себе від власної дочки.

Так прикро мені ще ніколи не було, не розумію, що я зробила в своєму житті не так, адже я в дітей душу вкладала, а вони тепер поводять себе так, наче я для них – чужа людина.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page