Правду кажучи, я постійно вважала, що коли виходиш заміж, то для жінки завжди важливим є те, щоб її чоловік був хорошою і турботливою людиною, перш за все.
Але з моєї точки зору, як виявилося, варто придивитися й до свекрухи, яка може теж впливати на вашу сім’ю і часто так і в житті буває.
Дякувати Богу, мені з моїм чоловіком пощастило.
Я, щиро кажучи, дуже вдячна власній долі за те, що познайомилася з Степаном.
Завдяки своїм прекрасним якостям і гарному характеру, Степан добре ставиться не тільки до мене, а й до своєї рідної мами.
Але ось моя свекруха, маючи чотирьох дітей, чомусь вирішила, що саме я повинна піклуватися про неї, коли сама вже не змогла доглядати за собою, адже їй вже все вдавалося непросто.
У неї була ще донька, дві невістки, сини, але їй хотілося бути саме зі мною, вона так вирішила сама.
З невістками мати Степана не дуже добре спілкувалася, єдину дочку свою постійно шкодувала, а я повинна була бути поруч.
Їй просто було так зручно. Адже вона добре вже знала мій спокійний характер, що я не буду сперечатися з нею, мною можна командувати.
Мати мого чоловіка навіть перестала докоряти мені з будь-якого приводу.
Тому що прекрасно розуміла, що якщо я відмовлюся бути з нею, то більше ніхто не захоче.
У решти дітей були постійно якісь відмовки і маса різних невідкладних справ, які вони, чомусь, заради мами аж ніяк не могли залишити.
Але моя свекруха не завжди була такою, як тепер.
Коли вона була молодшою, її можна було назвати гордою і властолюбною жінкою.
Мати Степана любила тільки себе, але ще трохи свою дочку. Усе!
А всі решта, хто її оточували, їй були тільки щось постійно винні: і сини, і чоловік, і невістки.
Вона просто вибрала такий собі стиль поведінки, і навколишні повинні були її лише слухатися, а вона роздавала команди.
Нікому, звичайно, це не подобалося, але ми не хотіли з нею сперечатися зовсім ніколи.
Зараз їй 74 років. Вона б і зараз давала всім команди і хотіла б повного підпорядкування, але вік і здоров’я не дозволяє.
Свекрусі моїй вже надто складно пересуватися по будинку.
Так вийшло, що батька чоловіка, мого свекра, недавно не стало.
Якось саме відтоді моя свекруха не виходить з квартири, тому що їй важко ходити.
Я по своїй доброті душевній погодилася забрати її до себе тимчасово, допомогти їй трохи, поки їй краще не стане.
Але я не подумала, що мені буде так важко.
По-перше, мені фізично дуже важко за нею доглядати постійно одній.
А по-друге, моя свекруха вічно нічим незадоволена, як би я не старалася для неї.
Але це була моя ініціатива – забрати її до себе, а тепер, що скаржитися?
Але ж свекруха, теж постійно говорила, що сподівається тільки на мою допомогу, більше надії у неї ні на кого немає.
А може вона просто мене сама підвела до цього рішення?
Весь цей час, поки вона живе у нас, до нас в будинок часто приходять її діти.
Так, поговорять про погоду, чаю поп’ють – і розбігаються відразу, довго не засиджуючись, і нічого мені не допомагаючи зовсім, навіть не запитають ніколи нічого.
Вони поспілкуються та й ідуть додому, а мені залишається слухати вічне бурчання матері чоловіка, доглядати за нею, годувати її, купати.
Мій чоловік бачить, що мені важко, але він постійно на роботі.
Моїм дітям я приділяю менше уваги, ніж його рідній мамі.
А мені хочеться ще з подругою поспілкуватися, до свого батька з’їздити, який теж, до речі, залишився один в сільській хаті.
Але часу на це у мене немає на це, я на себе взагалі зараз часу немаю.
Свекруха вже і не збирається до себе додому, їй комфортно жити у нас в великому будинку, ще й я постійно біля неї, можна сказати, прислуговую їй.
Адже вона ще не й не така стара, просто неповоротка.
Краще б доглядальницю найняли у неї вдома, так було б добре усім, рназ ні в кого часу на неї немає.
Дітей у неї багато, скинулися б всі потрохи та й оплатили роботу якоїсь жінки по догляду за їх мамою. А що тепер?
Втомилася я вже від цього, сил моїх більше немає. Тепер навіть не знаю, як далі бути.
Що мені їй сказати? Не виганяти ж з дому її?
Фото ілюстративне.