Наше сімейне щастя з чоловіком затьмарює його минуле, яке ніяк не дає йому спокійно жити.
Одружені ми майже 14 років, але у нас обох це не перший шлюб.
Проте у нас є двоє спільних дітей – дочка 12 років і син 2 роки.
У мого чоловіка є ще одна дитина, 16-ти річний син від перших стосунків.
Як пояснив мені потім сам чоловік, одружився він з першою дружиною лише тому, що вона повідомила, що чекає дитину.
Прожив з колишньою він неповний рік, як я зрозуміла, наскільки вистачило сил і терпіння.
Розійшлися вони, коли дитині було 10 місяців.
Я теж була до нашого знайомства в шлюбі, але у нас не було дітей.
Коли ми з нинішнім чоловіком зустрілися, обоє були давно вже не в стосунках.
Все було чудово, але мене хвилювало те, що чоловік не хотів спілкуватися зі своїм сином, хоча свекруха брала онука до себе.
Мене бентежив той факт, що чоловіку не цікаво, як росте його дитина, для мене це було неприйнятним.
Але аліменти платив, як годиться кожен місяць, плюс купував всі необхідні речі та іграшки, але сам їх не дарував, а передавав через бабусю, свою маму.
Я тоді поговорила з чоловіком, присоромила трохи, стали їздити до свекрухи разом, поступово стосунки батька з сином стали теплішими.
Дитина прив’язалася і до мене, я теж ставилася до хлопчика доволі прихильно.
В зв’язку з цим, у колишньої дружини з’явилася ревнощі, почалися незрозумілі сцени з її сторони.
Я на це все не звертала уваги, вважала, що головне, щоб у нас з чоловіком було все добре, а її поїзд давно пішов.
Відразу уточню, що свекруха колишню невістку терпіти не могла, не подобалася вона їй спочатку, потім почалося «привезу, не привезу дитину», але свекруха до цього часу сильно прив’язалася до онука і на все закривала очі, аби побачити його.
Йшов час, з дитиною справно спілкувалися, стала брати до нас додому, хоча чоловік і був проти цього, але з часом звик.
Народилася у нас дочка, колишня влаштувала чергову сцену, на пів року обмежила спілкування з дитиною.
Згодом знову налагодилося спілкування, все було добре, обох дітей завжди брали з собою на всі заходи і в відпустки.
Так тривало, поки синові не виповнилося 12 років. Потім почав проявлятися мамин характер – «повинен», «зобов’язаний», «купи», «дай», «мама сказала».
Я намагалася не звертати уваги, думаючи, перехідний вік починається. Чоловіка це почало дратувати.
А потім ми поїхали на відпочинок сім’єю, зрозуміло, що хлопця з собою ми не взяли, так його колишня нам таке висловила, що важко було слухати.
Потім вона подала на офіційні аліменти, бо до цього часу чоловік на добровільних засадах давав кошти на сина.
Як підсумок, чоловік перестав спілкуватися з сином, тільки повідомлення.
Аліменти присудили не такі великі, раніше він платив набагато більше.
Свекруха постійно в сльозах весь цей час, намагається іноді через мене налагодити стосунки, я пояснюю, що він мене не слухає і поставив умови, якщо буду втручатися – то він і зі мною розійдеться.
У свекрухи з колишньою невісткою через рік налагодилися стосунки, вони взагалі стали кращими подругами.
Коли не стало свекра, свекруха попросила мене не приходити на панахиду, так як син чоловіка і його колишня дружина не знають про народження у нас другої дитини.
Я не пішла, хоча виглядало це дуже негарно, але це була її воля.
Минув час, свекруха захотіла познайомити братів, тому запропонувала прийти до нас в гості на Різдво.
Чоловік відмовив. Свекруха кинула слухавку і сказала нам більше їй ніколи не дзвонити. Тепер ми всі дружно не спілкуємося.
А я себе відчуваю винуватою і просто не знаю, що з цим робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
