fbpx
Життєві історії
Коли не стало мого чоловіка я дуже довго сумувала. А потім вирішила, що буду займатися бізнесом. Так минав час, а потім я стала відвідувати спортзал. Я туди ходила щодня, поки не зустріла його

Після того як не стало мого чоловіка, я дуже довго не могла жити, як раніше. Кажуть, час лікує, але моя терапія часом тривала дуже довго, майже чотири роки. Я не могла ні з ким спілкуватися, цуралася чоловіків, і не реагувала на компліменти. Про будь які стосунки я навіть думати перестала і стала, в більшій мірі, бізнес-леді та матір’ю. Діти і допомогли мені справитися з хвилюваннями, я жила лише для них.

А ще, щоб пережити цю порожнечу в душі я стала часто відвідувати спортзал. На одному з тренувань, я помітила його – Віталія. Як тільки я глянула на нього, мої ноги просто підкосилися. Блакитноокий двометровий спортсмен з доброю посмішкою.

Звичайно, я не вдала вигляду, що він мені сподобався. А коли дізналася, що він молодший за мене на десять років, зовсім засмутилася. Але, як з’ясувалося пізніше, я теж йому сподобалася. Вже через тиждень ми опинилися на одній вечірці, де Віталій запросив мене на танець. Потім провів додому і так ми почали зустрічатись.

У мене ніколи не було подібних почуттів до чоловіка. Наші зустрічі тривають вже майже рік, він наполягає, щоб ми жили разом, щоб я познайомила його з дітьми. Він не бідна людина, тому я навіть думати не хочу, що зустрічається він зі мною через гроші. Не уявляю, як я приведу його в будинок, який побудував мій чоловік. Але, і втратити його я просто не можу. Коли бачу ці очі, мені стає так тепло на душі.

Можливо, хтось був в такій ситуації, бо я не знаю як мені бути. Я не можу заплямувати пам’ять чоловіка і дуже не хочу втратити кохану людину. А, можливо, те, що він молодший на цілих десять років, лише доводить неможливість наших стосунків.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook