Коли не стало мого чоловіка, його мама сама відмовилась від квартири на нашу з сином користь. Всі ці роки ми з колишньою свекрухою жили дуже дружно. Але минули роки, і вона, здається, вирішила все зіпсувати

З своїм першим чоловіком я прожила трохи більше року, лише дитину встигла народити, а потім його раптово не стало.

В 25 років я залишилася вдовою з дитиною на руках.

Жили ми в двокімнатній квартирі, яка залишилася моєму чоловікові у спадок від бабусі.

Моя свекруха тоді дуже мене підтримала, якби не вона, я навіть не знаю, що би зі мною було.

Валентина Сергіївна відразу сказала, щоб я не хвилювалася, вона житло має, тому квартира, в якій ми з сином живемо, залишається нам.

До того ж, вона приходила майже щодня і допомагала мені з сином.

Я її розуміла, адже після такої важкої втрати онук став для неї єдиною розрадою – найдорожче, що залишилося в неї від сина.

Моя свекруха – просто неймовірна людина, яких на світі мало.

Через 3 роки я познайомилася з Мирославом, і згодом він запропонував мені вийти за нього заміж.

Валентина Сергіївна не лише не була проти, а навпаки, підтримала мене.

– Ти молода, виходь заміж, якщо людина хороша. Головне – щоб він до мого онука добре ставився, – сказала вона мені.

З другим чоловіком мені справді дуже пощастило. З моїм синочком він відразу знайшов спільну мову, що особисто для мене було дуже важливо.

Щоб не причиняти прикрість Валентині Сергіївні, прізвище та по батькові син зберіг від свого рідного батька, а називає батьком – прийомного.

У Мирослава було своє житло, тому він забрав нас до себе, а нашу квартиру ми стали здавати.

І Валентину Сергіївну я ніколи від онука не відлучала, і мій чоловік до неї ставився і ставиться як до члена нашої родини.

Тільки ось мою дочку, яка народилася у другому шлюбі Валентина Сергіївна якось з самого початку не прийняла.

Я важко це переживала, бо не знала, як тут знайти компроміс. Але мене заспокоювала моя мама.

– Зрозуміло, – намагалася виправдати колишню сваху моя мама. – Олежик – її рідний онук, а твоя дочка – твоя дочка. Зайве нагадування про те, що її сина більше немає, а життя без нього триває і ти навіть щаслива у цьому житті.

При таких обставинах мої діти й виросли. Хоч, як дивно, виросли доволі дружними.

Синові зараз 24 роки, дочці виповнилося 20.

А нещодавно мій другий чоловік отримав у спадок будиночок за містом. Невеликий такий, але все ж.

Він мені і запропонував, щоб ми продали нашу стару квартиру і цей будинок, а натомість купили і сину, і доньці по однокімнатній квартирі в новобудові.

Ідея мені сподобалася, бо діти вже доволі дорослі, того гляди, і надумають сім’ю створювати, так що житло точно не буде зайвим.

Наша квартира була доволі стара, можете собі уявити, в якому вона була стані, якщо дісталася моєму першому чоловікові ще від його бабусі.

Це помешкання навіть капітальний ремонт не сильно врятував би. Тому нехай однокімнатна, але в новому будинку, як на мене – чудовий варіант.

Я погодилася, спитала сина, як він ставиться до такого варіанту. Олегу ідея сподобалася, він нас підтримав.

Але несподівано проти виявилася його бабуся. Валентина Сергіївна сказала, що моя донька до цієї квартири не має ніякого відношення.

– Ти маєш віддати квартиру тільки синові, це спадщина його батька. Будиночок в селі, порівняла! Ось будиночок нехай твоя дочка і успадковує.

– Валентино Сергіївно, – спробувала я пояснити, – але ж половина тієї квартири належить мені, уявіть, що я віддаю дочці свою власність, а не власність сина.

– І тобі та квартира не повинна була дістатись! Тільки завдяки моїй доброті половину ти отримала. Я ж тоді в спадок не вступала, думала, що онуку потім все відійде. Ти до тієї квартири не маєш жодного відношення, ти й отримала її тільки тому, що я на це погодилася.

– Ви теж, – відповіла я, – жодного відношення до тієї квартири не маєте. Це спадщина ваших колишніх свекрів. Не лізьте в наше життя, ми до вас добре ставилися всі ці роки, навіщо зараз все псувати?

Мені соромно стало за цю розмову, бо свою свекруху я люблю і поважаю. Але я вважаю, що я маю рацію.

Двоє дітей у мене, обох виростив мій чоловік. Діти дружні, навіщо вбивати між братом та сестрою клин?

Валентина Сергіївна усі ці роки жила і не почувала себе покинутою, навіщо вона на старості років вирішила стосунки зіпсувати?

Чи, може, я не права?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page