fbpx
Життєві історії
Коли не стало Марії, відкрили її заповіт, свій будинок і город вона записала в рівних частках на обох своїх дітей – сина і доньку. Думала, що так буде справедливо, ніхто не образиться. А діти між собою вже якось порозуміються, адже ж не чужі вони один одному. Але все склалося трохи не так

В селі до Різдва усі господарі чистенько прибралися на своїх подвір’ях, і лише будинок Марії явно вирізнявся занедбаністю на фоні інших.

Минуло вже три роки, як Марії не стало. Відтоді і стоїть пусткою її дім.

Літня жінка хоч і жила сама, але завжди все в неї було до ладу – і подвір’я, і город. Любила Марія, щоб коло хати завжди порядок був.

На допомогу кликала то сина з невісткою, то зятя з донькою.

Але діти, які жили в місті, до мами навідувалися не часто, все у них якісь термінові справи знайдуться.

Добре, що хоч племінник, Михайло, живе неподалік, він частенько заходив до Марії і постійно їй допомагав.

То сіно перед грозою допоможе зібрати, то траву, яка після дощів виросла в коліно, покосить, то останній урожай з городу допоможе привезти перед самими заморозками.

А взимку постійно бігав з лопатою, щоб сніг розчищати.

Марія і сама не знає, що вона б робила без допомоги Михайла, адже він завжди був поряд, то не кожен син так допоможе!

В знак вдячності нагодує племінника його улюбленими варениками і теплим борщем, бо гроші він відмовлявся брати категорично.

Михайло був сиротою, жив в старенькій хаті їхньої бабусі, одруженим не був. Мав золоті руки, ходив на будови до людей, тим і заробляв на життя.

Щоразу, проходячи повз хату Марії, заходив і питав, чи, бува, допомога яка не потрібна.

Коли не стало Марії, відкрили її заповіт – свій будинок і город вона записала в рівних частках на обох своїх дітей – сина і доньку.

Думала, що так буде справедливо, ніхто не образиться. А діти між собою вже якось порозуміються, адже ж не чужі вони один одному.

Але все склалося трохи не так. Ні донька, ні син, не поспішали їхати в село і щось там робити. Кожен вважав, що працювати має інша сторона.

Перший рік заледве город посадили, а зібрати урожай було нікому, так і стояло все на городі до зими.

Та й урожаю особливого не було, бо коло городу напрацюватися треба, а ніхто з них ціле літо в село і не показувався.

Вирішили тоді діти Марії, що мамину хату продавати треба.

Почали шукати покупців, але і тут порозумітися не могли – син все хотів подорожче продати, тому на будь-що не погоджувався, а доньці гроші були потрібні, вона готова була свою частину хоч зараз продати.

Про те, що родичі збираються продавати мамину хату, почув і Михайло. Він захотів купити цей будинок, бо його був вже дуже старий, а новий збудувати йому одному нелегко.

Але діти Марії вважали, що родич пропонує їм занадто мало, тому відразу йому відмовили, чекаючи на більш вигідні пропозиції від потенційних покупців.

Тим часом хата без господарів стоїть пусткою, город заростає бур’янами, а подвір’я травою. А зараз все снігом присипало, не добратися до хати!

І лише Михайло час від часу заходить до тітки Марії, щоб прибратися на її подвір’ї, бо перед людьми соромно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page