Я народилася і виросла в селі, але як тільки у мене з’явилася можливість, я поїхала з дому назавжди. Справа в тому, що мені було дуже важко зжитися з моїм татом, адже погляди на життя у нас дуже відрізнялися.
Мій батько завжди вважав, що місце жінки на кухні. Скільки себе пам’ятаю, він не обтяжував себе навіть нарізкою хліба. Абсолютно з будь-якого приводу він смикав маму. І брата мого батько виховав абсолютно таким же, як і він сам.
Я, дивлячись на завжди втомлену маму, зареклася бути такою безсловесною обслугою, і навідріз відмовилася робити так, як казав тато. В нашій родині вважалося нормальним, якщо брат будив мене в суботу о шостій ранку і посилав мене на кухню налити йому чай, кажучи:
– Це не чоловіча справа. Для цього в будинку є ти і мати. Ви повинні відпрацьовувати свій хліб.
Те, що мама працювала нарівні з татом, брата абсолютно не бентежило. Жінка? Значить повинна. Я намагалася брикатися і відмовлятися, але тоді брат йшов будити маму, і я, заради пари годин маминого відпочинку, підпорядковувалася. Тому коли мені виповнилося 18, я зібрала речі і поїхала з дому.
Я влаштувалася на роботу, вийшла заміж. Батьки зрідка приїжджали до мене в гості. Їздили вони до тих пір, поки батько не застав мого чоловіка миючим посуд. Тоді між батьком і чоловіком виникло серйозне непорозуміння. Батько відтоді більше до нас не приїжджав, заборонивши мені з’являтися в рідній домівці.
Я зітхнула з полегшенням. З мамою ми бачилися на нейтральній території. Так і пройшли останні 20 років: за цей час я жодного разу не бачила свого батька, він просто викреслив мене зі свого життя. Коли батьки вийшли на пенсію, ці безрукі зовсім не давали мамі спокійного життя. Людина на пенсії має відпочивати, а мама з ранку до вечора обходила сина і чоловіка. Не знаю, як тато примудрився одружитися на мамі.
І якщо батькові пощастило знайти жінку, що беззастережно прийняла його вимоги, то братові з жінками зовсім не пощастило: ніхто не хотів терпіти його панські замашки. Так він і жив з батьками, але ж йшов йому п’ятий десяток. Про те, що мама захворіла і злягла, я дізналася не одразу.
Батько не пускав на поріг квартири, щоб її провідати. Гаразд мене, але він не пустив навіть мого сина, що недавно повернувся з армії і хотів побачити бабусю. Мама згоріла буквально за кілька місяців. Коли зібралися люди, щоб пом’янути маму, батько виголосив промову, яку я запам’ятаю до кінця своїх днів:
–Донечко! Твоя мама до останнього виконувала свій обов’язок – доглядала за своїми чоловіками. Тепер твоя черга! Ти повинна розлучитися з чоловіком і повернутися, щоб виконувати тепер твій борг перед батьком і братом. Ти сьогодні ж залишишся тут.
Я слухала батька і не могла повірити в те, що йому вистачає нахабства таке мені говорити. Я вискочила з-за столу і стала збиратися додому. Брат вийшов за мною в коридор і велів повертатися і вибачитися перед батьком.
Звичайно, робити цього я не збиралася. Коли я дісталася до будинку, мене всю трясло, чоловік ледве мене заспокоїв. Батько з братом постійно дзвонять мені зі своїми безглуздими вимогами. Вони не слухають мої заперечення про те, що у мене є моя сім’я, яка потребує мене, що я не маю наміру витрачати своє життя на забезпечення побуту двом дорослим здоровим людям, ким би вони не були.
Мало того, що батько сам такий, він ще й сина виховав копією себе, і, тим самим, прирік його на самотність. Я не повернуся в їх будинок, адже їм потрібна служниця, саме цього «улюблені родичі» від мене і чекають.
Фото ілюстративне – domria.
