fbpx

Коли не стало чоловіка, Наталі було важко, адже вона залишилася без дорогої їй людини, яка все життя була для нею радістю та опорою. Та син з невісткою запропонували продати дві квартири і купити великий будинок, де вони будуть жити разом. Наталя наче ожила. На той момент вона вважала пропозицію сина ідеальним варіантом. Квартири продали і купили просторий будинок. Невістка, відчувши себе повноправною господинею, стала гірше ставитися до літньої свекрухи. Їй не подобалося все, що робила Наталя: голосно включила телевізор, погано помила каструлю, невчасно внучку спати поклала. Бюджет в родині роздільний, за комунальні платежі гроші вона віддає синові. Наталя більшу частину часу намагалася проводити в своїй кімнаті, навіть маленький телевізор собі придбала, щоб не заважати в вітальні. Відчувати себе тут, як вдома, вона не могла. Вона сідала в автобус і їхала в центр міста, де гуляла до вечора. Літня жінка з сумом повертається додому, як вона шкодує про той день

Коли то у Наталі була щаслива сім’я: чоловік і син. Всі разом вони ходили в походи, кінотеатри, раділи свіжому повітрю і стиглій полуниці на дачі. А що тепер? Тепер Наталя самотня, тому що стала зовсім зайвою у своїй власній, колись дуже щасливій та дружній, родині.

Чоловік Наталі, Василь – був педагогом, інтелігентний, вихований такий та доброзичливий чоловік. Все життя він працював та старався лише для своєї сім’ї, навіть отримав квартиру від держави за сумлінну працю та досягнення в освіті.

Відразу ж вирішили, що в новій квартирі буде жити син, Антон, після того, як одружиться. А самі продовжували жити в старій квартирі, яка дісталася Наталі від її батьків.

До слова, єдиному синові Антону батьки дали гарну освіту, допомогли влаштуватися на роботу, та й взагалі завжди намагалися дати своїй дитині все найкраще. Антон одружився за два роки до того, як не стало його батька.

Коли Наталя залишилася одна, вона не знаходила собі місця, було дуже важко залишитися без чоловіка, який все життя був для неї опорою. Тільки народження маленької внучки врятувало Наталю від затяжної депресії. А трохи пізніше син з невісткою зробили жінці “цікаву” пропозицію.

– На той момент я вважала пропозицію сина ідеальним варіантом, тому що сумувала від самотності. Вони запропонували продати обидві квартири і купити будинок, в якому ми будемо жити всі разом. Я відразу погодилася, а тепер ось дуже шкодую про це.

Безумовно, дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Тим більше, коли є така можливість. Штучно створювати собі проблему, як у випадку з Наталею, не потрібно. Якими б хорошими були всі члени сім’ї окремо, при спільному проживанні завжди знайдуться причини для сварок.

При спільному проживанні стираються територіальні межі, жодна з двох жінок при цьому не відчуває себе повноцінною господинею у домі, що викликає побутові проблеми і злість один на одного. З часом проблеми та сварки поглиблюються, тоді, на перший погляд найрідніші люди, стають заклятими ворогами.

Навіть, якщо будинок великий, молода невістка і літня свекруха все одно будуть постійно перетинатися в “святая святих”: кухні, а там знайти масу причин для нескінченних сварок не складно.

Добре, якщо при спільному проживанні, батьки не контролюють своїх дорослих дітей, не роздають поради і не приймають за них рішення, але це рідкість.

В основному так воно і відбувається, і, крім роздратування на старше покоління, у молодшого ще й формується така риса, як невміння жити самостійно, приймати ці самі рішення на свій розсуд.

Квартири свекруха з дітьми продали, будинок великий купили, але спільне життя якось відразу не склалося. Невістка, відчувши себе повноправною господинею, стала гірше ставитися до літньої свекрухи. Їй не подобалося все, що робила Наталя: голосно включила телевізор, бо вона погано вже чула, погано помила каструлю, у жінки терпли руки, невчасно внучку спати поклала, але вона ніколи не слухалася бабусю. Але у всьому завжди була винна свекруха.

Наталя більшу частину часу намагалася проводити в своїй кімнаті, навіть маленький телевізор собі придбала, щоб не заважати в вітальні. Відчувати себе тут, як вдома, вона не могла. Навіть син, налаштований дружиною, міг грубо накричати на матір за якусь дрібницю. А стати на захист старенької було нікому.

Нормально звернутися до Наталі родичі могли тільки тоді, коли їм потрібно було, щоб вона посиділа з онукою. Але і це вже траплялося рідко, тому що маленька Даринка почала ходити в дитячий садочок.

Наталя відчувала себе абсолютно зайвою в цьому будинку, їй не вистачало звичайного людського спілкування, адже і самі домочадці не розмовляли з нею, і гостей до себе запрошувати їй було категорично заборонено, заважають бачте старенькі жінки їхньому спокою та побуті.

Щоб хоч якось відволіктися, Наталя сідала на автобус і їхала гуляти в центр міста або в гості до старих знайомих. Повертатися додому їй взагалі не хотілося, почуття, що вона тут “гість” не покидало стареньку ні на хвилину.

Наталя не знає що їй робити і як жити в такій обстановці далі. Людина вона не конфліктна, лаятися і відстоювати свою думку не хоче. Але не хоче, щоб і до неї ставилися, як до чужої людини, “нахлібника”, тим більше, що причин так ставитися до себе вона не бачить.

Бюджет в родині роздільний, за комунальні платежі гроші вона віддає синові, в відносини його з дружиною ніколи не сунеться.

За весь час спільного проживання в будинку, Наталя і слова кривого не сказала невістці, вона не розуміє такого ворожого ставлення до себе.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ru.allways-healthy.com

You cannot copy content of this page