А 4 роки тому не стало мого чоловіка. Мені ще й 50-ти років тоді не було, для мене це був непростий період, адже Остап був дуже хорошою та доброю людиною.
Дочка моя Наталя вже заміжня, живе в іншому місті, рік тому народила мені онучка і я стала бабусею. Завжди у нас з Наталею були чудові стосунки, ми були, як подруги з нею завжди, говорили завжди про все.
Перший час, влітку, коли я була у відпустці, постійно їздила до своєї доньки з зятем, хоча вони й не близько живуть, везла їм різні гостинці, намагалася допомогти, чим тільки можна, завжди сиділа з дитятком.
В цей же час я зустріла Михайла, у нас все добре складалося, ми розписалися і стали жити у мене, так склалася доля, що я знайшла добру людину, з якою вирішила разом прожити своє життя. А дочка моя проти цього взагалі.
І коли донька вже дізналася про мої наміри, то якось зовсім відвернулася від мене, стала обурюватися, що я не допомагаю виховувати онука, а витрачаю весь час лише на себе.
Я сама була молодою мамою, і розумію, що їй важко бути 24 години з дитиною, зять працює з раннього ранку до пізнього вечора.
І з кожним днем Наталя навіть спілкуватися не хоче зі мною, зараз і їздити мені до них заборонила. Ні фото, ні відео онука не присилає. Якийсь замкнутий круг у мене склався. Я нічого не розумію.
Вона хоче, щоб я жила сама і весь час присвячувала її сім’ї і дитині. Таке враження, що я не маю права на своє власне щасливе життя. Але ж я теж маю право на нього.
Дуже прикро мені на душі. Поки вихід знайти не можу, не розумію, чому донька так ставиться до мене, адже я теж хочу бути щасливою, а не сидіти одна в чотирьох стінах, я ж ще зовсім не стара людина. Я ж теж ще молода жінка і маю право на своє жіноче щастя. Можливо, у когось була подібна ситуація і хтось зможе мені щось підказати. Я не розумію чому моя дитина ось так ставиться до мене, вона ж не знає, як це – бути на моєму місці.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
